- Нi.
- Менi перехотiлося рибалити. Повертаймося, - сказала вона ображено.
Я слухняно сiв у човен. Дiвчина не обiзвалася до мене й словом, поки ми пливли на той берег. Навiть коли я вистрибнув поблизу свого намету, вона не сказала, чи ще колись вiдвiдає мене. Тiльки махнула рукою на прощання.
Однак у мене було передчуття, що ми ще не раз зустрiнемося i, мабуть, за цiкавих обставин.
РОЗДIЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Чи повиннi iснувати мандрiвнi лицарi. Брончнне признання.
Зустрiч на мисi Судака. Зрада. Ми в пастцi. Втеча. Голос
зачарованої дудки. Порятунок. Несправжнiй чи справжнiй
орнiтолог?
Бронка повернулась аж увечерi. Вона була дуже голодна i здавалася стривоженою, хоч намагалась приховати це вiд мене. Я не набридав їй запитаннями i поклав мовчки чекати, поки вона сама схоче про все менi розповiсти.
Вiтер стих, озеро поволi заспокоювалось. Але вечiрнє повiтря було холодне. Щоб не змерзнути, я мусив натягти грубого светра. Подумав, що й дiвчинi, певно, холодно, i дав їй свою шкiряну куртку.
Замiсть подякувати, вона глузливо сказала:
- I де ж та ваша чудова пригода?
Спершу я хотiв був пустити повз вуха цю її вiдверту зачiпку.
Однак вiдповiв:
- Менi здається, що тобi сьогоднi не бракувало пригод.
Я лiг на ковдрi поблизу намету й дивився на озеро.
Того вечора у моїх сусiдiв був радiсний настрiй. Уперше пан Анатоль iз паном Казиком привезли чимало риби. Насмажили на вечерю i тепер усi четверо сидiли перед своїми наметами i розмовляли. Точнiше, пан Анатоль виголошував промову про рибальство.
Не розумiю цiєї пристрастi. Крiм того, я не вважаю спортивною ситуацiю, коли з одного боку зручно стоїть на березi тепло вдягнений, у довгих гумових чоботях лiтнiй чоловiк, а його "суперником" є плiточка, маленька весела рибка, що гасає в озерi. Менi бiльше до душi iншi заняття. Правда, за них нiкому не дають медалей, не порiвнюють рекордiв, нiкого не оголошують нi князем, нi королем, нi навiть лицарем. А може, слiд було б вiдновити iнститут мандрiвних лицарiв, щоб вони пiд час вiдпусток мандрували по країнi, допомагаючи слабшим i борючись зi злом?
Мої роздуми перебили Телль iз Яструбом. Вони причалили байдаркою до берега тодi, коли Бронка скiнчила їсти обiд, який я залишив для неї у казанку.
Яструб перший вистрибнув на землю i, похитуючись на своїх цибатих ногах, вiдразу пiдiйшов до дiвчини.
- Мене не обдуриш! - закричав вiн пискливим голосом. - Ти з ватаги Чорного Франека! Що ти тут робиш? Чого прийшла? Знову якийсь бешкет хочете зчинити? Твiй Чорний Франек дiстав сьогоднi добрячого прочухана вiд своїх приятелiв. Але ми й так виженемо вас звiдси пiд три вiтри.
Дiвчина не обiзвалася, тiльки нижче схилилася над казанком. А Яструб, мов не помiчаючи мене, сказав до Телля, що витягав байдарку на берег:
- Може, заберемо її до нашого табору? Якщо вони беруть у полон, то й ми можемо зробити так само.
Телль пустив тi слова повз вуха. Пiдiйшов до мене, привiтався, але i його iнтригувала присутнiсть Бронки.
- Ви знаєте, що вона з ватаги Чорного Франека?
- Була. Вона порвала з ними, - пояснив я..
- Як це: порвала? Сьогоднi до обiду вона була разом з Чорним Франеком на островi Буковець серед кемпiнгiв. Планували якийсь напад чи нову крадiжку.
Бронка дуже дивно зреагувала на цi слова.
- Порвала? Я зовсiм не порвала з Чорним Франеком! - вигукнула вона до Яструба. - Не порвала й не порву з ним, розумiєте?
Яструб аж узявся руками в боки.
- Ну, ви чуєте? Тепер бачите, кого ви прихистили?
- Я повинен звернути вашу увагу, що мiсце, де я живу, вважаю нейтральною територiєю. Бронка користується правом недоторканностi. Ви знаєте, я не схвалюю вашої вiйни з ватагою. Бронка оселилася тут як моя знайома.
Вiльгельм Телль невдоволено похитав головою.
- Так не можна, пане Томашу. Який же це нейтралiтет? Виходить, ви допомагаєте ватазi Чорного Франека. А ви ж знаєте, ми щиро хотiли з ними помиритися. I що вийшло? Вони знову пiдступно прокралися до нашого табору й поперевертали намети. Тепер уже не може бути мови про спокiй над озером. Або ми, або вони.
- Авжеж! - вигукнув Яструб. - Або ми, або вони.
Хлопцi вiдпливли. А я, дивлячись їм услiд, сумно подумав, що, мабуть, на якийсь час утратив приятеля, з котрим пережив стiльки чудових пригод.
До мене пiдiйшла Бронка. Сiла на ковдрi. Так, як i я, дивилася вслiд байдарцi.
- Картаю себе, що покинула Франека. Та ще тодi, коли всi його кидають. Там уже нiхто його не слухається.
- Не матиме Франек карти, не одержить грошей вiд Краватика, - мiркував я вголос. - Ватага не виїде до Сопота, Франек не буде знову ватажком.
- А от i буде! Ще сьогоднi буде! - обурилася Бронка. - Ви не знаєте Франека. Вiн чудовий хлопець.
- Готується до якогось нового бешкету? - глузливо запитав я.
- Дiзнаєтесь. I дуже швидко, - промовила вона крiзь зуби. А потiм, нi з того нi з сього, розплакалась.
- Не люблю плаксiїв, тюхтiїв i слинькiв, - сказав я трохи жорстоко. Дати тобi снодiйний порошок? Iди спати. Завтра прокинешся веселiша.
Вона взяла порошок i, хлипаючи, пiшла до намету.
О десятiй годинi вечора на мене чекала зустрiч з Капiтаном Немо. Я подумав, що коли цього разу Немо поведе зi мною вiдкриту гру, я розповiм йому про затонулу вантажiвку i намагатимусь залучити його до спiвробiтництва.
У цю мить я згадав про Несправжнього Орнiтолога i його чарiвну дудку.
"А може, взяти i її на зустрiч iз Капiтаном Немо?" - подумав я.
Адже зустрiч мала вiдбутись на мисi Судака, де поблизу в лiску мешкав Орнiтолог. Я не чекав нiякої поганої пригоди, але про всяк випадок, скорiше для жарту, - надумав озброїтись дудкою. Знайшов її у самоходi й поклав до кишенi.