- Правду кажучи, я не дуже розбираюсь у всiх цих дивних справах, звернувся до мене Несправжнiй Орнiтолог. - Це озеро повинно зватися Диявольським. Увесь час тут вiдбуваються якiсь бiйки, пiдступи, напади. Як не гарцери з бешкетниками, то тi з гарцерами. Як не Капiтан Немо, то таємничий тип з автомашиною, що плаває по водi, наче моторка. Якiсь пастки, засiдки, леви.
- Якийсь Несправжнiй Орнiтолог, - пiдхопив я. - Бо ж немає пташки кiвiка. Марта викрила вас.
- Чого ви чiпляєтесь до мене? - обурився вiн. - Ви вiрите тiй дiвчинi тiльки тому, що вона вигадала птаха кiвiка? Я знав, що вона жартує, але, маючи почуття гумору, i собi вiдповiдав жартома. Зрештою, - вiн знизав плечима, - менi байдуже, чи ви вiрите, що я орнiтолог, чи нi.
Я посмiхнувся.
- Коли вам це приємно, я й далi вiритиму, що ви знаєте птахiв. Я вам зобов'язаний. Дудка справдi чарiвна. Чи можна ще лишити її в себе?
- Звичайно. Прошу користуватися нею.
- Менi вже пора, - мовив я i подав Орнiтологовi руку.
РОЗДIЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
Розмова iз шпигункою. Хто кого обдурив? Комедiя пана
Анатоля. Вiзит Бороданя. Кого я вистежую i кого хочу
пограбувати? Про захоплення автомашинами. Бiля ятки з
пивом. Що сталося з Чорним Франеком? Князь спiнiнгу i
Бородань настирливо йдуть до мети. Зобов'язання.
Бронка прокинулася дуже рано. Я ще мiцно спав, коли вона скупалася в озерi, вдяглась i навiть приготувала снiданок. Аж тодi обережно постукала в шибку мого самохода.
Я мовчки їв снiданок, дивлячись на нiжне обличчя дiвчини. Вона нi про що не запитувала, не виявляла цiкавостi до подiй учорашнього вечора. Нiби зовсiм не знала про засiдку на мисi Судака.
- Чорний Франек не буде ватажком, - раптом сказав я.
- Звiдки ви знаєте?
- Йому знову не вдалася його витiвка. Не думаю, що ватага простить новий провал.
- Не розумiю, про що ви говорите...
Я зайшов з iншого боку.
- Розкажи менi докладно про листа, якого ти знайшла перед моїм наметом. Пiдозрюю, що ти розкривала його.
- Неправда. Я його не розкривала й не читала! - вигукнула Бронка.
Я сумно похитав головою.
- Отже, вони правду казали...
- Хто?
- Марта i гарцери. Вони застерiгали, що ти шпигунка i зрадиш мене. А я ж не зробив тобi нiчого поганого, навпаки, хотiв добра тобi й Чорному Франековi.
Вона почервонiла, але не промовила й слова. А я вiв далi:
- То був лист вiд Капiтана Немо.
- Я його не читала...
- Капiтан Немо призначив менi в тому листi день, годину й мiсце зустрiчi. Я не виказав нiкому таємницi, вiн теж не зробив цього. Та все ж Чорний Франек разом зi своєю ватагою пiдстерiгав нас у призначеному Немо мiсцi. Але засiдка не вдалася йому, i твоя зрада була нi до чого.
- Присягаюся, що я не розкривала того листа й не читала, - повторювала дiвчина.
- Проте вчора ти знала, що Чорний Франек спробує впiймати Капiтана Немо. Не заперечуй. Саме тому ти й непокоїлась. Тобi подобається Капiтан Немо, i ти не хочеш, щоб його впiймала ватага Чорного Франека, бо ти зневажаєш її. Але, з iншого боку, ти хочеш, щоб Чорний Франек знову командував ватагою, а для цього треба було впiймати Немо. Ти так розгубилася, що аж розплакалась, не знаючи, що робити. Так чи нi? - пiдняв я голос.
- Так. Але того листа я... - почала вона плаксиво.
- Здогадуюсь, - перебив я її. - Того вечора, коли ти порвала з ватагою, Чорний Франек прийшов сюди разом з тобою. Вiн весь час умовляв тебе не кидати ватаги. Перед моїм наметом ви знайшли листа. Це не ти, а Чорний Франек розкрив i прочитав його.
- Я просила, щоб вiн не займав листа, - прошепотiла вона.
- Може, навiть i просила. Але вiн не послухав тебе. Прочитав листа, а потiм заклеїв його. Вiн сказав тобi, про що той лист?
- Сказав, що лист вiд якоїсь дiвчини...
- А я ж питав тебе, чи листа розкривали.
- Я не хотiла розповiдати про Франека. Боялась, що ви перестанете довiряти менi й не схочете, щоб я була тут.
- Зрозумiло. А вчора на Буковцi вiн сказав тобi, що знову верховодитиме, бо знає, як можна впiймати Капiтана Немо. Так?
- Так.
- Ти обдурила мене, сказала, що нiхто не розкривав листа. А Чорний Франек обдурив тебе, бо не сказав, що використав тебе, як було треба йому; собi вiн залишив роль героя, який спiймає Капiтана Немо, а тобi дав зiграти негiдну роль людини, що входить у довiру i обманює.
Якийсь час Бронка мовчала. Я терпляче очiкував, даючи їй можливiсть подумати.
- Я бiльше нiколи не зустрiнуся з Франеком, - твердо сказала вона.
Я заперечливо похитав головою.
- Не давай обiцянок, яких не зможеш дотримати. Тобi шкода Чорного Франека. Знаю, що ти допомагатимеш йому стiльки разiв, скiльки зможеш.
- Неправда, - жахнулася вона.
- Я краще знаю. Ти здивуєшся, коли я скажу, що зовсiм не дорiкаю тобi за це. Скажу бiльше: менi це подобається. Не можна кидати друзiв у бiдi. Але ти повинна усвiдомити собi, що допомога, яку ти досi подавала Чорному Франековi, не придалась йому. Скажи менi, ти справдi хочеш йому допомогти?
- Так...