- Чому смiшнi? Мрiї нiколи не смiшнi, - заперечила Бронка.
- Вiн нiколи не матиме гарної автомашини, якщо не вiзьметься за науку, за наполегливу працю. Зараз може тiльки мрiяти, що в когось украде автомобiль, проїде ним клаптик дороги, а потiм або сам розiб'ється об дерево, або когось розiб'є.
- Ех, у вас вiдразу найгiрше.
- Адже ти знаєш Чорного Франека. Якби вiн сiв за кермо дуже швидкого автомобiля, то хiба втримався б i не помчав з найбiльшою швидкiстю? А в нього ж немає нiякого досвiду. Тi, що крадуть автомашини, як правило, потрапляють в аварiю.
- Ви, мабуть, не боїтесь крадiжки? - пирхнула дiвчина. - Вашу автомашину можна догнати навiть на велосипедi. То вас через цей автомобiль прозвали Самоходиком? А я теж вам дивуюся. Коли з вами розмовляєш, то ви нiби серйозна людина. Але коли ви сядете у цей автомобiль, вiдразу хочеться смiятись. Хiба ви не розумiєте, що така машина ганьбить свого власника?
Мене аж пересмикнуло з лютi.
- Не роби головної помилки молодостi, не суди надто поспiшно про людей i речi. Можу сказати, що незабаром мiй автомобiль не здаватиметься тобi смiшним.
Тим часом ми проминули село Вепр i виїхали на вузьку греблю, що сполучає острiв Буковець з материком. Ми побачили широку затоку з кiлькома водними причалами, де стояло на якорi кiльканадцять досить великих яхт i навiть два рiчкових катери. Я помiтив також пришвартовану до берега бiлу яхту Вацека Краватика. Що вони могли тут робити?
Бронка вказала менi на ятку з пивом, яка стояла при в'їздi з греблi на острiв. Вiдразу ж за будкою простягся низький, невеликий лiсок. А за лiском - селище кольорових кемпiнгових будиночкiв якогось ольштинського пiдприємства.
- Сховаю машину в лiску, - сказав я Бронцi. - Щоб Чорний Франек не злякався. Ти сядь тут недалечко i чекай на нього. Я прогулюватимусь поблизу й, коли побачу вас обох, пiдiйду.
Надходив полудень, хмари розбiглися по небi, сонце добряче припiкало.
Черга бiля ятки була чимала, але менi вiдразу впала у вiчi знайома постать. Бiловолоса Едiта з яхти Вацека Краватика купувала в ятцi цигарки.
Я вирiшив розiграти випадкову зустрiч. Побiг на берег затоки i звiдти попрямував до ятки.
Ми стрiлися на половинi дороги. Побачивши мене, Едiта впустила з рук чотири пачки цигарок.
- Добрий день, - сказав я ввiчливо, нахиляючись i пiдбираючи їх iз землi.
- О господи, - шепотiла вона злякано. - Ви теж тут? Це справдi ви?
- Я, власною персоною, - вiдповiв я, знову ввiчливо кланяючись.
Уже в першу зустрiч з нею я впевнився, що вона дуже наївна. "А що, як менi пощастить здобути в неї якусь цiнну iнформацiю?" - подумав я.
Вона справдi перелякалася, побачивши мене, це видно було з її обличчя. Однак за мить той страх минув, поступившись мiсцем такому ж щирому гнiву.
Вона тупнула ногою.
- Таки Вацек правду казав: ви стежите за нами. А навiщо, скажiть, будь ласка? - вона взялася руками в боки. - Яке ви маєте право за нами стежити?
Я безпорадно розвiв руками.
- Присягаюся вам, що це неправда. Я опинився тут, бо розшукую на Буковцi Чорного Франека.
- У вас щось пропало?
- Угу, - збрехав я.
- То вам нема чого тут робити. Ви повиннi їхати до мiлiцiї в Iлавi. Сьогоднi вранцi мiлiцiя влаштувала тут облаву на бешкетникiв та волоцюг i забрала отого Чорного Франека й Романа. Вацек i Януш теж поїхали до Iлави.
- Яхтою? - здивувавсь я, тому що бачив яхту, пришвартовану до берега острова.
- Нi. Вацековим автомобiлем. У селi Вепр вiн поставив свою машину у якогось селянина.
Авжеж, це не спало менi на думку. Звичайно, Вацек Краватик мав не тiльки гарну яхту, але й автомашину.
- Я вже знаю, чого вони поїхали до Iлави. Чорний Франек обiцяв їм знайти того, хто вкрав карту, - сказав я.
- Нi. Вони поїхали в Романовiй справi.
- Навiщо Вацековi Роман? - здивувавсь я.
Тiльки тепер у нiй прокинулась пiдозрiливiсть.
- Чого ви питаєте про це? Вацек заборонив менi розмовляти з вами. Ви нiчого не дiзнаєтесь вiд мене. Нiчого! - крикнула вона.
- Але ж я нiчого не хочу дiзнаватись, - запевнив я її. - I повинен уже йти, вибачте.
Кажучи це, я ввiпхнув їй до рук пачки цигарок, чемно вклонився i попрямував стежкою до ятки з пивом.
- Їдемо, - гукнув я до Бронки i пiшов до самоходу.
- Що сталося? - здивовано допитувалася вона, бiжучи за мною. - Ви вже не хочете зустрiтися з Франеком? Я втягнув її в машину, ввiмкнув мотор.
- Чорний Франек в Iлавi. Його заарештувала мiлiцiя.
Вона затулила обличчя долонями.
- Я знала, що так скiнчиться, - промовила з розпачем. - Тепер вiн розплатиться за всi провини ватаги.
Мене охопила злiсть.
- Авжеж, - глузливо сказав я, - сам Франечок невинний. Це тiльки погана ватага чинила неподобства бiля озера. А це, бува, не той Чорний Франек верховодив у тiй ватазi? А тодi, коли зчиняли бешкети, забивали вiвцю на островi, крали балони з газом, то не думали про вiдповiдальнiсть перед законом?
- То ви не допоможете йому? - Вона вiдняла руки вiд обличчя, стиснула губи.
Я не вiдповiв. Удав, що заклопотаний їздою по грунтовiй дорозi. Попереду кiльканадцять кiлометрiв такої важкої дороги через Гублавки, Ульпiти, аж до Корчмиськ, звiдки до Iлави вело асфальтове шосе.
- Куди ми їдемо? - спитала знову Бронка.
- Назустрiч пригодам, - вiдповiв я безтурботно.
- Я не хочу нiяких пригод. Не вiрю нi в якi гарнi пригоди. Я хочу повернутися додому, перепрошу батькiв i в наступному роцi вiзьмуся за науку. Коли б тiльки якось допомогти Франековi... Адже ви не кинете його? - спитала вона благально.
- А як я допоможу йому? Скажу мiлiцiї, що злочини ватаги Чорного Франека, - вигадки? Скажу, що Чорний Франек порядний хлопець, який не верховодив у ватазi розбишак?