- Ну то й що? Але брав участь у багатьох бешкетах. I ти теж. Адже можна було б передбачити, що це саме так скiнчиться. I ти найкраще знала про це, тому й покинула ватагу. А я обiцяв тобi чудову пригоду й дотримаю обiцянки.
Та її вже не цiкавила пригода. Вона думала про Чорного Франека.
- Спiймали їх усiх чи тiльки його?
- Звiдки менi знати? Знаю тiльки, що заарештовано й Романа.
Вона знову затулила обличчя руками.
- Що буде з Франеком?
- Я хотiв йому допомогти, поки це було можливо, коли ще вiн сам з власної волi мiг кинути зграю. А тепер найбiльше, що я можу зробити, це передати йому у в'язницю трохи їжi чи ласощiв. Не забувай, що вiн уже сидiв у виправнiй колонiї. Вiн рецидивiст, i таких, як вiн, чекає сувора кара.
Бронка розплакалась. Нi, вона не була плаксiйкою, а раптом усвiдомила, в якому безнадiйному становищi опинився Чорний Франек.
Ми в'їхали в мiськi вулички. Iлава дуже гарна, сучаснi будинки звелися на мiсцi руїн, що лишилися пiсля вiйни. Мiстечко схоже на курорт, бо розтягається на перешийку Озерища. Поблизу озера є кемпiнговi будиночки, бари, кафе, гарний ресторан "Корморан".
Але нiколи було роздивлятися принади Iлави. Я знайшов великий будинок окружної громадської мiлiцiї i поставив перед ним свою автомашину.
Бронка була в такому настрої, що якби я вiдвiз її на вокзал i купив квиток до Варшави, вона покiрно сiла б у поїзд i поїхала додому. Може, я й повинен був так зробити. Проте я подумав, що вона повернулася б додому розкаяна i сповнена добрих намiрiв, але чи надовго вистачило б того каяття? Я боявся, що вона винесла з усього тiльки таку науку: людина не повинна робити нiчого поганого, бо її може заарештувати мiлiцiя. А ми ж хочемо виховати поколiння, яке не чинитиме зла не тому, що боїться вiдповiдальностi, а тому, що зло порушує порядок, який ми самi собi запровадили. Я хотiв, щоб вона сказала собi: так, навiть найнеспокiйнiший характер знайде нагоду й можливiсть жити в межах громадського порядку, нiкого не кривдити i не вступати в конфлiкт iз законом.
- Зачекай на мене, - сказав я.
Залишивши її у самоходi, сам пiшов до комендатури й попросив зв'язати мене з черговим офiцером.
Молодий офiцер мiлiцiї прийняв мене в майже порожнiй кiмнатi. Крiм стола, двох стiльцiв, сейфа i великого орла на стiнi, там бiльше нiчого не було.
Я показав йому паспорт i посвiдчення члена бригади сприяння мiлiцiї, де я був iнспектором дорожньої служби. Це посвiдчення вiдразу збудило в нього симпатiю до мене. Я теж був мiлiцiонером, тiльки служив добровiльно в запасi.
Я спитав про Чорного Франека i Романа. Мене цiкавило, за що саме затримала їх мiлiцiя.
- Того Франека i Романа, - вiдповiв офiцер, - ми затримали як волоцюг, хоч менi здається, що в них на сумлiннi й серйознiшi правопорушення. Цi хлопцi не мали при собi нi гроша, то з чого ж вони жили, якщо не з крадiжок? Ми вирiшили просто виселити їх з нашого району. Хочемо дати їм квитки до постiйного мiсця проживання i попередити, що коли вони ще раз з'являться тут, то стануть перед судом для неповнолiтнiх. Той Франек, прозваний Чорним Франеком, верховодив тут ватагою бешкетникiв, яку, на жаль, нам не пощастило виловити. Хлопець запевняє, нiби порвав з ватагою i надумав найнятись працювати у мiсцевих рибалок. Не знаю, чи можна йому вiрити. Але ми справдi затримали його самого. Сидiв пiд якимсь деревом на Буковцi й трусився, бо ранок був холодний. У наших районах гостра нестача робочих рук. Такий молодий хлопець мiг би працювати у якомусь селянському господарствi чи в рибальському кооперативi. Ми зовсiм не зацiкавленi в тому, щоб запроторити хлопця до виправної колонiї. Але нам потрiбна гарантiя, що вiн змiниться. Коли б хтось серйозний, вiдповiдальний пiдписав нам зобов'язання, що Франек одразу ж вiзьметься до чесної роботи, ми могли б його звiльнити.
- А Роман? - спитав я.
- Того вже звiльнено. Пiвгодини тому двоє туристiв пiдписали зобов'язання, що на лiто вiзьмуть його пiд свою опiку.
- Вацек Краватик i Бородань, - вирвалось у мене.
- Один з чоловiкiв звався Вацлав. А другий справдi був з бородою, усмiхнувся офiцер.
Признаюсь, я нiчого не розумiв. Чому Краватик i Бородань зацiкавилися Романом? Може, вiдкрилися якiсь новi подробицi, пов'язанi з картою?
- Перш нiж пiдписати зобов'язання, про яке ви згадували, я хотiв би поговорити з Франеком. Може, вiн не погодиться, щоб я взяв його пiд своє крильце.
- Звичайно. Але я не дуже розумiю, навiщо ви хочете взяти на себе такий обов'язок...
- Я трохи вивчав його. Це загалом цiкавий хлопець. Є певний шанс... Але то довга iсторiя, я знаю, що у вас обмаль часу.
Справдi, вiн був дуже заклопотаний. Раз у раз його кликали до телефону, раз у раз до кiмнати, де ми розмовляли, зазирав якийсь мiлiцiонер.
- Я попрошу привести сюди цього хлопця, - сказав офiцер i вийшов у коридор.
РОЗДIЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Чому програвав Франек, або розмова про тiсне вбрання.
Спiвробiтник музею. Чому я впустив ножа. Роман ставить свої
умови. Де таємнича карта? Горе хвальковi! Я скидаю маску.
Навздогiн. Що сталося з таємничою картою?
- Впiзнаєш мене, правда ж? - спитав я Чорного Франека. Я навмисне перейшов на "ти", щоб вiн вiдчув, що я маю його за шмаркача.
Вiн мовчки кивнув головою. Офiцер вийшов, залишивши мене вiч-на-вiч з хлопцем.
- Я кiлька разiв запрошував тебе на розмову. Але ти щоразу бачив у цьому якийсь пiдступ. Аж ось коли ми можемо вiльно порозмовляти.
- Чого ви хочете вiд мене? - буркнув вiн непривiтно.
Я здивувався:
- Ти й досi вважаєш себе великим спритником? Тебе нiчого не навчило теперiшнє твоє становище? Чи тобi не спадає на думку, що ти тiльки програєш? Подумай, будь ласка. Верховодив у ватазi й позбувся свого впливу. Тобi симпатизувала Бронка, i ти втратив її симпатiю, ти навiть повiвся, як негiдник, бо зловжив її довiр'ям. Розпочав вiйну з Капiтаном Немо й програв. Навiть зi мною тобi не пощастило, не кажучи вже про те, що в тебе вислизнула з рук рибальська карта. I ось ти пiд арештом у мiлiцiї, а Роман уже на волi.
- Утiк? - пожвавiшав Франек.
- Вацек Краватик i Бородань пiдписали заяву, що беруть його на своє утримання, i мiлiцiя звiльнила Романа з-пiд арешту.
- От пройди! - вихопилось у нього.
- Ти й сам себе пройдою вважаєш i розумахою. То чи не скажеш менi, чому ти весь час програєш?
Вiн зневажливо махнув рукою.
- Менi не щастить.
- Нi, друже. Просто ти вирiс зi свого вбрання: коли зробиш рiзкий рух, воно трiщить по швах. Чому тебе скинули з ватажка?
- Роман iнтригував проти мене.
- Нi, голубе. Щоб верховодити ватагою бешкетникiв, треба самому бути найбiльшим бешкетником. А тобi, - не знаю вже чому, - це перестало подобатись. Ти хотiв бути на чолi ватаги, але щоб ватага не крала й не бешкетувала. Просто на тобi не твоє вбрання. Пора його, друже, змiнити на iнше.
- Куди ви хилите?
- Вацек Краватик i Бородань зобов'язалися взяти пiд опiку Романа. Я можу зробити це саме для тебе. Пiдпишу зобов'язання, що беру тебе на лiтнiй перiод, ну, скажiмо, своїм ад'ютантом. Я повинен у цих краях виконати певне завдання i потребую помiчникiв. Передбачається кiлька цiкавих пригод.