Вiн замовк. Ми почули шум глiсера, що наближався до нас.
Хлопець здригнувся, схопився з землi, та вiдразу ж знову сiв. То плив його ворог, чоловiк, який перемiг його в нерiвнiй боротьбi - сам проти всiєї ватаги. Шум мотора все ближчав, здавалося, що глiсер уже поряд, хоча його ще не було видно.
Але згодом гуркiт почав стихати. Над великим озером западала тиша, яку порушували тiльки кахкання качурiв в очеретах, поодинокi виплески риби на водi...
- Ходiмо спати, - вирiшив я.
Ми сказали один одному "на добранiч" i розiйшлися. Вiн до свого наметика, а я до автомашини.
Хоч менi й дуже хотiлося спати, проте заснути не мiг. Не спала моя уява. Вона ж бо вiдiгравала неабияку роль у моїх пригодах. Я уявив собi спосiб мислення моїх ворогiв, "влазив у їхню шкуру", - так я називав це, - i передбачав їхнi дальшi вчинки, як гравець у шахи передбачає ходи свого супротивника.
Тепер уява перенесла мене в новий табiр ватаги.
I я схопився з постелi. Швидко натягнув светра й штани. Ввiмкнув стартер автомашини. Вже рушив з мiсця, коли Чорний Франек скочив на сидiння поруч зi мною.
- Ви пливете на озеро поглянути на ятiр, - сказав вiн. Видно, i його уява не дрiмала цiєї ночi.
- Не попливу, а поїду, - вiдповiв я. - Вони почули б гуркiт мотора i плюскотiння води. Ятiр у затоцi бiля того пiвострова, де й мис Судака. Дорога вздовж берега приведе нас туди...
Ми їхали повiльно, бо хоча свiтив мiсяць, берег озера ховала тiнь молодого лiсу, i свiтло фар могло нас викрити. У якусь мить стало так темно, що Франек мусив вискочити з машини i, прикриваючи долонею засвiчений електричний лiхтарик, показував менi дорогу мiж стовбурами дерев.
Спочатку дорога пролягала вздовж берега, потiм окреслювала невелику дугу, трохи вiддаляючись вiд нього, i знову пiдходила до озера.
- Жахливий спуск до води, - сказав я. - Автомобiль не проїде крiзь кущi й очерет. Треба вийти з машини i знайти зручний спуск на той випадок, якщо вони намагатимуться добратись до ятера.
Ми пройшли берегом, може, метрiв iз двiстi. Виявилось, що я помилився. Тiльки тут починалася нова затока, саме та, де стояв ятiр. Ми не помiтили його, але здогадалися, що вiн має бути там, бо... в смузi мiсячного свiтла ми побачили металевого човна з Романовими хлопчаками, який плив у тому напрямку.
Вода доносила сплески весел i притишенi голоси.
- Он там... Бiльше влiво... Кiлки стирчать з води... Туди пiдпливайте, хлопцi...
Я торкнув за плече Франека й прошепотiв йому на вухо:
- Бiжiмо по машину. Тут добрий спуск. Спiймаємо їх тодi, як вони почнуть витягати ятери з води.
У цю мить iз сусiднього очерету розляглося ревiння глiсера. Ми аж сахнулися, так це було зненацька. Глiсер, умить опинився коло металевого човна. Постать у чорному вбраннi схопила залiзний ланцюг, який звисав з човна. Одночасно Немо збiльшив газ. Човна шарпнуло. Хлопцi, що сидiли в ньому, почали вистрибувати, мов яблука з кошика, який хтось добре струсонув.
- Немо!.. Немо! - залунали переляканi вигуки. Не знайшлося жодного смiливця, котрий залишився б у човнi, що його тягнув на буксирi глiсер. Усi кинулися вплав на другий берег.
Та цього разу Немо зробив помилку. Замiсть того, щоб тягти човен на буксирi на глибину, вiн зробив коло по озерi, мабуть, щоб ще бiльше настрахати хлопчакiв. Але при цьому занадто близько пiдплив до заростiв. Глiсер попав в очерет, який вкрутився йому в гребний гвинт. Мотор пирхнув раз, другий, завив... i замовк.
На озерi настала тиша, тiльки хвилi, пiднятi глiсером, брижили поверхню води з мiсячною стежкою, яка скидалась на ясну смугу в шерстi якоїсь велетенської чорної потвори.
- Хлопцi! Вертаймося! - почули ми крик Лисячої Шкурки. - Вiн застряг! Не втече вiд нас. Зараз ми його спiймаємо.
Хлопцi слухняно повернулися, прямуючи до глiсера, що заплутався в очеретi. Вони зрозумiли, що Немо перестав бути грiзним, що вiн не впорається з чотирма супротивниками.
- Я бiжу по самохiд! - гукнув я Франековi.
Але Чорний Франек немов не чув мене. Мовчки скинув iз себе одяг i стрибнув у воду. В мене промайнула думка, що, може, вiн поспiшає на допомогу своїм колишнiм приятелям. Та на сумнiви не було часу. Я щодуху помчав по машину.
А коли спустився до озера, перед моїми очима постала така картина.
У струменi мiсячного свiтла виразно виднiлися голови хлопчакiв з ватаги, вони були вже дуже близько вiд глiсера. За три метри вiд Немо був i Чорний Франек, який швидко плив батерфляєм. А Капiтан Немо - хоч, напевно, добре розумiв, яка небезпека загрожує йому, i мiг кинутися вплав до берега не втiкав. Вiн стояв, випроставшись на глiсерi, в мiсячному свiтлi, немов очiкуючи, поки хлопчаки пiдпливуть ще ближче. А потiм скинув плаща з каптуром i взяв у руки спiнiнг.
Капiтан Немо без чорного плаща й каптура. Капiтан Немо з вiдкритим обличчям!
На глiсерi стояла невисока худенька дiвчина з довгою косою.
Марта.
На якусь мить хлопчаки з ватаги завмерли, Чорний Франек теж перестав пливти, їх нiби паралiзувало вiдкриття того, хто такий Немо.
- Так, це я Капiтан Немо! - вигукнула Марта. - Це вiд мене ви стiльки разiв утiкали, наївшися страху. Це я вас стiльки разiв перемогла. I тепер я теж вас не боюся. Тiльки пiдступiть, i я пущу в роботу спiнiнг.
Я подумав: "Немо, як завжди, полюбляє ефекти". Але цього разу я розумiв "його". Побачивши, що буде змушений скоритись бiльшiй силi, вiн волiв сам показати, хто вiн такий, анiж дозволити, щоб з нього здирали плаща й каптура. Це було б занадто принизливо.
Чорний Франек крикнув:
- Не бiйся їх! Я тобi допоможу...
Кiлькома помахами рук вiн пiдплив до глiсера. За секунду вже перелiз через борт i став поряд iз дiвчиною.
Я ввiмкнув фари, натиснув клаксон i в'їхав у воду, прямуючи до глiсера й човна.
- Мiлiцiя! - вереснув хтось iз ватаги. Напевно, подумали на мiй самохiд, що це моторка.
I, страшенно переполоханi, гукаючи один одного, завернули до берега, де на них чекала решта ватаги.
- Дякую тобi, Франеку, - сказала Марта. - Тепер, може, вiддаси менi перстень?
Чорний Франек засмiявся:
- Ну, звичайно, я вiддам тобi його зараз. Але вiн у моїй одежi на березi. Спершу я звiльню гвинт вiд очерету.
I вiн скочив у воду.
Я спинив самохiд бiля борту металевого човна.
Дiвчина накинула на себе плаща з каптуром.
- Звiдкiля ви тут узялися?
- Вчора ми натрапили на цей ятiр i подумали, що ватага спробує вибрати з нього рибу.
- Це ятiр мого батька, - пояснила Марта. - Батько боявся, що його порвуть йому, як це зробили рибалцi Плитi. Вiн хотiв стерегти ятера всю нiч, але стомився б i вдень не змiг би працювати. Тому я взялася стерегти.