Продовження розмови я не чув, бо вiдплив до другого берега. Хотiв побачити, що робить ватага. Але хоч я i плив поволi уздовж смуги очерету, освiтлюючи берег фарами, та нiкого не помiтив. Мабуть, ватага чкурнула до свого таємного табору.
Я повернувся назад. Гребний гвинт глiсера вже був очищений вiд очерету, мотор завiвся дуже легко, однак Марта ще не збиралася повертатись додому.
- Певно, ватага не має чого їсти. Коли нас не буде, може, знову захочуть добратись до ятера? Зачекаймо тут до свiтанку.
Ми пiдтягли глiсер i човен ближче до берега. Я виїхав самоходом на землю.
Ми посiдали на травi пiд деревами.
Мiсяць уже ховався за виднокругом, стало дуже темно, як завжди буває на короткий час перед свiтанком.
- То що ж, Капiтане? - звернувся я до Марти. - Чи пiсля цього уроку ти й надалi збираєшся сама боротися з ватагою? А може, все-таки слiд подумати, чи не дiяти в бiльшому гуртi, з друзями?
- Я повинна прогнати звiдси цю ватагу. Назавжди. Iнакше тут нiколи не буде спокою, - опиралася Марта. А потiм штурхнула в бiк Чорного Франека. Ну, вiддай менi персня.
Хлопець неохоче вiддав.
- Шкода, що ти його забираєш у мене. Це була б гарна пам'ятка про одну незвичайну дiвчину.
Вона знизала плечима.
- Зовсiм я не незвичайна.
- А твiй глiсер? А те, як ти закидаєш спiнiнг! А це прiзвисько Капiтан Немо? - говорив iз захватом Чорний Франек.
Дiвчина зневажливо махнула рукою.
- Кажу тобi, що в цьому немає нiчого незвичайного. Мiй батько рибалка, я народилась бiля цього озера, навчилася ловити рибу й закидати спiнiнг. Батько сказав, що коли, закiнчивши школу, я складу екзамени i вивчатиму iхтiологiю, дядько зробить менi глiсера, а батько полагодить великий мотор, який випадково купив у Ольштинi. А ти повинен знати, що мiй дядько будiвельник човнiв в Острудi, а батько має кiлька човнiв, з рiзними моторами. Я склала екзамени в унiверситет, а коли скiнчу iхтiологiчний факультет, буду рибалкою, як мiй батько, тiльки освiченим, вестиму рибне господарство на озерi. А щодо мого прiзвиська, то просто моєю найулюбленiшою книжкою була "20 тисяч льє пiд водою" Жюля Верна. Дома я тiльки й говорила про капiтана Немо, i батько прозвав мене Капiтаном Немо. Я використала це у боротьбi з ватагою. Бо звичайної Марти нiхто не боявся б. А таємничий Капiтан Немо - це щось зовсiм iнше.
Раптом вона додала тим самим тоном:
- Увага! У кущах хтось є i пiдглядає за нами...
РОЗДIЛ СIМНАДЦЯТИЙ
Як я спiймав пiдслухувача. У чому полягала "дрiбна
нетактовнiсть"? Тепла компанiя дивних осiб. Хто ворог
глiсера? Як сподобатись Мартi? Мрiї. Чи можна ловити рибу
"на пупа"? Бунт пана Казика.
У Марти було якесь шосте чуття. Довгi роки життя в лiсi над озером зробили її чуйною на найтихiший шелест. Але на противагу до городянина, який не вмiє спiлкуватися з природою, якому найменший шелест у лiсi чи сплеск води в озерi може видатися пiдозрiлим, вона зовсiм не реагувала на окремi нiчнi звуки. Нiби й крiзь нiчний морок бачила, що то не людина скрадається по торiшньому листi, а пробiгає миша, що то не весло хлюпнуло, а скинулася риба на озерi.
А зараз, хоч ми нiчого не чули, вона знала, що хтось нас пiдслухує.
- Розмовляймо далi, нiби ми нiчого не помiтили, - шепнула Марта.
- Я на хвилину вiдiйду й спробую зайти ззаду, - теж тихо вiдповiв я. А голосно сказав:
- Дозвольте, я погляну на другу затоку. Хтозна, чи не спробує ватага дiстатися до ятера з того боку.
З цими словами я пiдвiвся з трави i неквапом пiшов уздовж берега.
Чорний Франек i Капiтан Немо далi вели розмову, яку я мiг чути навiть на вiдстанi. Франек питав Немо, чи мiсцевi рибалки не потребують помiчникiв i скiльки такий помiчник заробляє. Вiдповiдi Немо я вже не розчув, бо заглибився в лiс.
Я обережно скрадався з електричним лiхтариком у руцi. Не хотiв передчасно сполохати чоловiка, що ховався в кущах. Треба було так близько пiдiйти до нього, щоб лiхтарик освiтив його. Хоч важко йти нечутно в молодому лiсi, стiльки в ньому сухого листя, низьких i непомiтних гiлок, що шелестять вiд найменшого дотику. На кожному кроцi я зупинявся i якусь мить стояв нерухомо, щоб той хтось, почувши шелест, гадав, що то поворухнулось якесь лiсове створiння.
Ще крок i знову зупинка. Знову крок... i довша зупинка. I знову крок...
Недалеко вiд того мiсця, де Немо розмовляв з Чорним Франеком, я став навколiшки i поповз. Промандрував так, може, метрiв з чотири, коли праворуч, щонайдалi за три кроки вiд мене, хруснула гiлка i хтось зiтхнув.
Я засвiтив лiхтарика й побачив Орнiтолога, вiн лежав на землi.
- Загасiть його до бiса! - сказав вiн, затуляючи собi рукою очi.
- Вiтаю вас, - вiдказав я, погасивши лiхтарика. - I запрошую до нашого товариства.
Мабуть вiн був нi в сих нi в тих, бо я спiймав його на гарячому. Але вiн i знаку не подав. Пiдвiвся з землi й вийшов iз лiска з таким невинним обличчям, нiби я побачив його на лавцi десь у парку.
- То це ви отой Немо, - сказав вiн, вiтаючись з Мартою.
- А це Чорний Франек, - вiдрекомендував я хлопця Орнiтологовi.
- А це Несправжнiй Орнiтолог, - вiдрекомендувала його Марта Франековi.
Я радiсно потер руки.
- Тепла компанiя, - мовив я. - Таємничий i грiзний Капiтан Немо, Чорний Франек, до недавнього часу ватажок зграї бешкетникiв, Несправжнiй Орнiтолог, який ховається по кущах i його треба витягати з них, мов рибу з ятера.
- I таємничий джентльмен, прозваний Паном Самоходиком, - весело додав Орнiтолог.
- Звiдки ви знаєте, що мене так називають?- здивувався я.
- О, навiть дерева шумлять про ваше прiзвисько, - викрутився вiн. - А що я нишком стежив за вами, то я просто у вас вчуся. Здається, не так давно я спiймав вас на тому ж самому.
- Ой, не будьмо надто дрiб'язковi, - сказав я. - Не варто ображатися за таку дрiбну нетактовнiсть.
- Я не так легко ображаюсь, - мовив Орнiтолог. - Але, щиро кажучи, не дуже приємно, коли тебе називають Несправжнiм Орнiтологом. Я вже вам пояснював, - звернувся вiн до мене з докором у голосi, - що я справжнiй орнiтолог. Просто я, жартуючи, вдав, нiби спiймався на тому кiвiковi.
Вiн пiдвiвся i пiшов у кущi, звiдки стежив за нами. За хвилину повернувся з гумовим човником, у якому лежали його дивне вбрання, фотоапарат i величезна пiдзорна труба.
- Як завжди перед свiтанком, я вибрався на озеро, щоб стежити за птаством, коли воно прокидається. До мого слуху долетiв якийсь крик, я вирiшив спершу обстежити мiсцевiсть. От я й пiдкрався.
- Так, проте згодом ви мали час упевнитись, що то не злодiї, а цiлком поряднi люди зiбрались над озером.