- А я вважаю вас Несправжнiм Орнiтологом i все, - заявив Капiтан Немо. - I я й далi так вас називатиму.
- Можете вважати мене своїм ворогом, - сказав до Марти Орнiтолог. - Бо я ворог усiляких глiсерiв i галасливих моторок на озерах. Вони полохають птахiв. Це дивно, що ви так любите природу i гасаєте на цiй пекельнiй машинi.
Капiтан Немо дуже серйозно кивнув головою.
- Менi набрид глiсер. Я охоче скорюся законовi, що забороняє користуватися моторами на озерах. Я чула, що вiбрацiя гвинта нищить малькiв судака. Веслярство - це гарний спорт. Але я розпрощаюся з глiсером тiльки тодi, коли ми проженемо звiдси усiх цих бешкетникiв.
Свiтало. Ми дедалi виразнiше бачили обличчя одне одного, а поверхня озера вiдсвiчувала перламутром.
- Мабуть, уже час вiдпочити, - позiхнула Марта.
А потiм узяла мене пiд руку й вiдвела кiлька крокiв убiк.
- Капiтан Немо розкрив свою таємницю. А ви? Чи не пора вже менi довiдатись, чого ви сюди приїхали?
- Пробачте, але таємниця Немо сама розкрилася.
- Iншими словами, я сама повинна розкрити вашу таємницю?
Вона сердито труснула головою i сказавши всiм "привiт" ввiйшла у воду. Через кiлька хвилин її глiсер несамовито заревiв i, тягнучи за собою на буксирi металевий човен, помчав у напрямi Сем'ян i Буковця.
Ми з Франеком залишили на березi Орнiтолога i поїхали моїм самоходом.
Спiльно пережита пригода, видно, настроїла Франека на вiдвертiсть, бо тепер вiн почав зi мною розмову.
- Хотiв би я бути на вашому мiсцi, мати ваш самохiд, вашi таємницi, зазнавати цiкавих пригод. Ви дуже подобаєтесь Капiтановi Немо. А я? Чи й я мiг би привернути її увагу?
- Ти переконався, що як ватажок ватаги ти їй не сподобався, - сказав я повагом. - Ти привернув її увагу, але тiльки так, що вона вирiшила прогнати тебе з озера. Вiр менi чи не вiр, але сподобатися їй ти мiг би лише одним. Якби раптом став цiлком iншою людиною. Це напевно збудило б у неї цiкавiсть до тебе. Подумай, на той рiк вона приїде сюди знову. I кого зустрiне? Чорного Франека, в майбутньому видатного рибалку, а нинi учня з цього ремесла. Може, матимеш свого вiтрильника. Адже, мешкаючи i працюючи тут, ти, мабуть, зробив би собi такий вiтрильник? А колись, може, збудуєш дiм над озером i станеш справжнiм рибалкою. Вона теж повернеться сюди пiсля навчання...
Це були мрiї вголос. Може, несвiдомо я висловлював свою власну тугу за тим, щоб оселитися над мазурським озером, жити тут, працювати?
Чорний Франек мовчав. Я вiдчув, що мої слова запали йому глибоко в душу. Та, мабуть, вiн був з тих хлопцiв, що соромляться пiддаватися мрiям. Це здається їм не гiдним мужчини. Але справжнiй мужчина повинен умiти мрiяти. Звичайно, не обмежуватись лише мрiями, а перетворювати їх у дiйснiсть.
Ми розсталися мовчки, без жодного слова. Вiн пiшов до намету, а я лiг в машинi. Був уже день, але його свiтло не заважало моєму мiцному сну.
I, мабуть, ми спали б до пiвдня, якби не Бронка. Вона й не здогадувалась про нашi нiчнi пригоди. Встала о восьмiй, скупалася в озерi й, лежачи на сонцi, чекала, поки ми прокинемось. Нарештi, схотiла їсти, заходилася готувати снiданок i, роздратована тим, що ми так довго спимо, вирiшила збудити нас. Ми прокинулись невиспанi, в поганому настрої, який минув тiльки пiсля снiданку.
Я розповiв Бронцi про нiчнi пригоди i, звичайно, мусив вислухати докори, що ми не взяли її з собою.
- А ти знаєш, Бронко, ким виявився Капiтан Немо? Нiколи не вiдгадаєш, похитав головою Чорний Франек.
- Ох, Немо, - зiтхнула Бронка. - Хотiла б я ще колись побачити його.
- Вона закохана в нього, - зареготався Чорний Франек.
Бронка образилась. А надто, що i я пiдсмiювався з неї.
I через цю дрiбницю ледве не зчинилася сварка, але ми почули гуркiт мотора, й на озерi з'явився човен, у якому пливла до нас Марта.
- Про вовка помовка... - почав був я.
I прикусив язика, тому що Бронка, невдоволено скривившись, сказала:
- Чого вона сюди пливе? Не люблю я цiєї дiвчини. Вона пiдбурювала проти мене пана Томаша. I вважає, що зi мною не варто навiть розмовляти.
Чорний Франек поклав на плече Бронцi руку й мовив:
- Не мороч собi голови Капiтаном Немо. Оце вiн сам i пливе.
Бронка занiмiла.
- Вона? - вимовила врештi.
- Вона, - кивнув вiн головою.
А тим часом Капiтан Немо пiдплив човном до пiщаного мису i вимкнув мотор.
- Вiтаю вас! - гукнула весело Марта. - Ну, що ми сьогоднi робимо? Будемо ловити рибу?
- Менi, мабуть, треба попливти в гарцерський табiр... - сказав я нерiшуче. - Там рибальська карта...
Я поглянув на безхмарне небо, на майже смарагдове озерне плесо, на блiду вiд сонця зелень очерету. I менi стало трохи шкода так марнувати чудову годину. Чи не краще все-таки провести цей гарячий полудень з вудкою в руцi?
- А як з украденим човном? - спитав я Марту.
- Уже повiдомила лiсничого. Вiн прийде по нього до мого батька.
З-за очерету виплив човен з лицарями спiнiнгу. Вони ще не допливли до мису Судака, а вже лунав глузливий голос пана Анатоля:
- Ви сюди переселилися? Ви пройда. Ближче до рибки? Ближче до судакiв, еге ж?
Вони причалили до мису. Пан Анатоль вiдразу попрямував до Марти i наставив на неї вказiвний палець.
- На що сьогоднi ловимо? - спитав вiн грiзно.
Марта чемно вклонилась i поважно вiдповiла:
- Сьогоднi ловимо на фокус-покус.
Пан Анатоль заклiпав очима. Та, мабуть, вирiшив, що цього разу не дасть себе обдурити. Перед цим вона теж казала, що ловитиме "на заклинання", i спiймала великого окуня. Тому пан Анатоль лише покивав головою i самовпевнено мовив:
- Знаю, що ви думаєте. Фокус-покус? Я чув про щось таке. Беруть шматочок червоного пластика i вмочають у риб'ячу кров, а потiм чiпляють на гачок як живу принаду.
- А "на пупа" ви вже ловили?
- Що? - обурився пан Анатоль. - Ви глузуєте iз старшого?