З того часу, як пензлик завів розмову про китайця, ручка не могла заспокоїтись. Вона тільки й чекала уроку арифметики, щоб зустрітися з китайцем.
Бо китаєць живе в зошиті для арифметики. У нього розкосі очі, жовте личко, довга коса, і притримує він жовтеньку стрічечку на рожевій промокачці.
А тут, мов на зло, перший урок — польська мова. В зошиті з польської мови дівчинка й хлопчик танцюють на червоній стрічечці краков’як. Питає в них ручка про китайця, а вони все своєї:
— Було в краков’яка сім коненят…
Та ще й закаблуками притупують. От і спробуй з ними порозумітися!
А потім був урок каліграфії.
В зошиті для каліграфії мешкає зелена жабка під червоним мухомором на жовтій стрічечці. Спитала ручка жабу про китайця, але жаба тільки очі витріщила й щось по-жаб’ячому закумкала; ручка нічого не зрозуміла.
Нарешті сьогодні вранці вчителька принесла в клас велику коробку з каштанами, на яких першокласники вчаться рахувати. Тося розгорнула зошит з арифметики, а там сидить собі на промокачці китаєць і головою киває. Ручка до нього:
— Китайцю, китайцю, а правда, що пензлики вміють писати?
А китаєць усміхається, головою киває:
— Так, так, так, так…
Тоці ручка, дуже сердита, повернулася до пенала.
Ми всі почали казати їй, що китайські діти, котрі пишуть пензликами, живуть далеко, за горами, за морями. У нас діти пензликами малюють, а пишуть тільки ручкою. І коли хочуть, то вміють писати дуже гарно, — отак, як Льодзя з другої парти.
Але ручка й слухати не хотіла, а все сердилася.
Зуміла її заспокоїти тільки Тося. Намалювала пензликом подвір’ячко, собачу будку, гусей, а ручкою чудово написала про все, що було на малюнку. Тепер у нас мир і згода.