На щастя, Тося почула, що Яцек упустив пенал на підлогу, і наказала йому негайно позбирати нас і принести їй на ліжко.
Хоч Яцек і кривився, але зібрав усіх по черзі.
Як побачив мене за ніжкою крісла, то схопив за носа і поніс до Тосі.
Той Яцек зовсім не шанує мене.
А Тося страшенно зраділа. Вона відразу ж придумала гру.
Біля Тосиного ліжка сиділа Льодзя і ше якась тьотя у червоному береті. Тітка принесла Тосі два апельсини.
Апельсини дівчатка відразу ж з’їли, а з апельсинової шкірки Льодзя зробила чудові човники з вітрилами. Тосина ковдра була морем, і часом воно дуже хвилювалось. Я був капітаном, гумка-мишка матросом, і Яцек возив нас у далекі теплі краї на безлюдний острів з Тосиної маленької подушечки.
А на тому острові жила жирафа і двоє целулоїдних негренят.
Гумка-мишка не годилася в матроси. Вона дуже товста і не вміє вилазити на щоглу. Як тільки підіймалися хвилі, вона зразу — шубовсть у воду. От Льодзя взяла вовняні нитки й наробила з них дуже кумедних ляльок.
їх стало повно всюди.
Ляльки пхалися в човники, хитали борти, вилазили на щогли, пищали, гепалися в воду, тонули, і Яцек мусив їх рятувати. Нарешті вони допливли до безлюдного острова і там влаштували з негренятами бал.
А потім на морі почався шторм, та ще такий, що прибігла Тосина мати і сказала: «Хворим потрібен спокій, а не морська бовтанка. Тосі треба лежати й полоскати горло».
Буря раптово вщухла, і ляльки з ниток мусили йти спати в коробку з-під шоколаду — добре, що не до пенала.