Вчора вчителька пояснила, чому це у нас у садку сумно, на подвір’ї сумно, у скверику сумно — сніг розтанув, а скрізь ще сіро, немає зелені.
— Як добре було б, — сказала вона, — коли б у нас в класі були горщики з квітами.
Дівчатка зразу ж вихопились:
— Я принесу мирт!
— А я примулу.
Бронек їх перекривляє:
— Аякже… «принесу примулу й мирт».
— От і принесемо!
Сьогодні вранці приходять дівчатка до класу, і майже кожна несе в газеті горщика з квітами.
Яся принесла квітучу примулу. Льодзя — мирт. Навіть новачок Адріан, що сидить під вікном, прийшов з кактусом. Ми теж принесли кактуса. Такий чудернацький, пузатенький, як барильце. Витягла його Тося з портфеля, поставила на парті, а потім допомогла Ясі розгорнути на примулі папір, щоб квітів не зім’яти.
А в цей час ляльки з ниток крадькома повилазили з нашого портфеля. Цих ляльок де не посій, там і вродять. їм все нові й нові капості в голову лізуть. Одна впала в чорнильницю й стала чорна, мов негритянка. Друга влаштувала гойдалку на Тосиному гудзику. Третя приліпилась до гуміарабіку. Аж голова од них пухне! (І навіщо тільки Тося носить отих вертихвісток).
Угледіли вони кактус і зняли крик:
— І По ж це? Чия то хатка? Якраз ніби для нас!
І ну дряпатись на горщик.
Я теж чув, що в кактусах часом мешкають такі малесенькі чоловічки, як я, але не маю звички скрізь встромляти свого носа.
А ляльки видряпались на горщик — і стук! стук! — у кактус.
— Хто тут живе?
Ой! Покололися, зняли страшенний вереск і скотилися на парту. А одна лялька наштрикнулася на шпичку і повисла на кактусі.
Тося швиденько віднесла кактус на вікно.
Входить вчителька, бачить — на вікні зелено, весело — як у травні!
— Ой! Скільки квітів! Які гарні! Примулка цвіте… Що це?
І кактус цвіте?
Підходить вчителька ближче, а то на кактусі не квітка, а лялька з ниток!
Увесь клас аж трусився від сміху.
А лялька з ниток мало не згоріла від сорому і повернулась до нас тиха-тихенька, я їй таки показав носа, щоб не лізла, куди не просять.
А потім вчителька сказала, що мало принести квітів, треба ще доглядати за ними, як за дітьми. Треба пил витирати з листочків і збризкувати квіти водою. І треба ще вистругати драбинки, щоб їм було на що спиратися, і лопатки, щоб землю перекопувати.
Але доглядати за квітами всі зразу не можуть, треба при значити чергових, бо в чергових по класу і так багато роботи.
Ми одностайно вирішили, що у нас будуть чергові квітникарі. Треба їм дати якусь відзнаку. Але яку?
Одні пропонували червоні квітки, інші — бантик, а Валерка гукнула:
— Ляльку з ниток — вона ж любить квіти!
Це всім сподобалось. Навіть хлопці почали казати, що теж хоч\ть бути квітникарями і носити, як відзнаку, вовняну ляльку.
Вчителька відразу призначила черговим Адріана, що приніс кактус. Вона приколола йому на груди найменшу лялечку з ниток.
Всі діти йому заздрили.