Сьогодні Тося та Яся чергові в класі.
Чергувати дуже приємно. Тільки-но закінчується урок, вони гукають, щоб усі виходили в коридор. А коли в класі нікого немає, то Яся і Тося відчиняють вікна, підмітають підлогу і ретельно витирають дошку, а Адріан поливає квіти.
Я обійшов з Тосею увесь клас, щоб перевірити, чи все до ладу. Скрізь було чисто.
Ой! Але що це під партою у Бронека і Антека? Там — і лушпиння з насіння, і шкаралупа з яєць, і стріли, і паперові кульки! А на лавці були намальовані хлопець, миша, щур і написано: «Пан Антоній аж упрів, ловить мишок і щурів».
Довелось Тосі взяти свою гумку-мишку і витирати цей напис, інакше вчителька страшенно розгнівалася б на хлопців.
Якби усі отак пустували, то клас був би схожий на смітник!
Тося усе підмела і викинула в кошик, а паперові стріли позбирала і сховала Бронекові в парту.
Тільки-но задзвенів дзвоник — біжить Бронек до своєї парти й верещить:
— Тосько, де мої стріли? Гляньте на неї, забрала мої стріли!
А Тося каже, що вони у нього в парті.
Тоді Бронек почав її перекривляти:
— Тосюха-чепуруха… Тосюха-чепуруха!— пустив одну із своїх стріл і влучив їй прямісінько в ніс.
Оце така справедливість у світі?
Якби я був більший, — поговорив би я з Бронеком!
Тося ж могла ті дурні стріли викинути, а вона їх позбирала й заховала! От лобуряка!
Мені теж схотілося бути черговим у пеналі. Я голосно гукав, щоб усі вийшли на перерву, але ніхто й оком не моргнув.
Гумка-мишка запищала, щоб я не кудкудакав, як стара квочка.
Це все від заздрощів, — вона, мабуть, сама хоче бути черговою.
Я образився і пішов спати до своєї кімнатки.
Не бажають, то й не буде у них чергового. От і все!