Сьогодні був гарний день, бо Тося видавала книжки. До речі, я забув написати, що у нашому класі є своя бібліотека. Така гарна й велика, що кращої не треба! Мабуть, уп’ятеро більша від нашого пенала.
Всі книжки обгорнуті голубим папером, а закладки в них з голубої стрічечки. Деякі книжки без малюнків, а в інших — такі гарні малюнки, що можна їх цілий день роздивлятися.
В одній книжці на малюнку з лісу виїжджають братики-сунички й сестрички-боровички. їх везе справжній пацюк (а не гумка-мишка) і у справжньому візку (а не в сірниковій коробочці) .
Я попросив їх, щоб і мене взяли з собою. Вони крикнули: Тпру! — і пацюк спинився. Я вже хотів був сісти і поїхати з ними до їхнього ягідного краю… Але як глянув на Тосю, і мені стало шкода з нею розлучатися, я й зостався.
А потім прийшов один хлопець, Антек, і повернув книжечку без обгортки.
Тося дуже гнівалася і казала, що не можна знімати з книжок обгортки, бо книжки псуються. їх купували всі гуртом, і всі мусять дбати про них.
Не розумію, чому Тося так гнівалася. Я був дуже радий, що хлопець здер папір, бо через те я побачив чудовий малюнок на обкладинці. На малюнку чималий хлопчик, на зріст такий, як Тося, розмовляв з таким малесеньким чоловічком, як я. Я спитав, як його звуть, а він сказав:
— Давай знайомитися, мене звуть Гном.
Я йому сказав, що мене звуть Пластусем, і запитав його, де він мешкає. Він сказав, що в книжці «Войтусева хатка». Тоді я сказав, що живу в Тосиному пеналі… Й більше нічого не встиг розповісти йому, бо Тося взяла книжку і загорнула її в голубий папір…
А потім прийшла наша вчителька і читала дітям таку гарну казку про сирітку Марисю, про гусей та про лиса, — там хтось когось з’їв, тільки не знаю, чи лис гусей, чи гуси лиса, бо я страшенно плакав Карлики, такі маленькі, як я, допомогли Марисі, і все було гаразд.
Ой, як я люблю читати книжки з малюнками!