Сьогодні на першому уроці сплю собі, поклавши витирачку під голову, а тут олівець кричить мені над вухом:
Слухайте! Слухайте! Якісь дива в класі діються! Тося малювала мною кружальця на рожевій промокачці, а діти ріжуть соломі на палички та нанизують на них оці паперові кружальця.
Ми так зацікавились, шо мало пенала не розламали.
Навіщо б це дітям різати солому?
На щастя, Тося відкрила пенал, і всі побачили, що на кожній парті лежить червоний, рожевий і голубий папір, солома, намисто, ще папір, золотий та срібний. Учні вирізують кружальця й зірочки з цигаркового паперу і нанизують їх на нитки. Отак, як у нас вдома вчора ввечері.
Нарешті ручка виглянула з пенала і сказала:
— Я знаю, це буде ялинка!
Всі страшенно зраділи, хоч ніхто не знав, що таке ялинка.
Тося робила червоні квіточки, переплітала їх соломою і в’язала павучків, а Зося обклеювала яєчні шкаралупи кольоровим, папером і майструвала горнятка. Яся вирізувала балерин у рожевих спідничках. А Бронек з останньої парти разом з Фельком клеїв великий ланцюг з паперу, і кожне кільце Бронек намотував собі навколо шиї.
А я вмостився на кришці пенала, дивлюся, і так мені цікаво, що аж очі на лоба вилазять.
— Що з цього всього буде?
Нарешті Тося сказала:
— Знаєш, Зосю, нехай мій Пластусь теж висить на ялинці! Одягнемо його карликом !
І тут же зробили мені червоний каптур, червоний халатик та підперезали мене червоною ниткою.
Я хотів подражнити всіх, хто залишився в пеналі, що от я буду, а вони — ні, але не встиг, бо Тося відразу ж повісила мене на ялинку.
Ялинка зелена, пахуча і колюча. Висіти на ній страшенно весело. Коло мене горіли дві свічки: червона і жовта. Висіла велика блакитна куля, летіли голуб та літак, скакав пряниковий коник і танцювали дві ляльки з вовни.
Увечері зібрались діти з усієї школи. Вони співали й танцювали, а найкраще танцювала моя Тося.
І ми теж танцювали на ялинці.
Потім діти одержували подарунки. Тосі дали теплий шарфик, чудесний, голубий з жовтими смужками, а я дивився на це згори і радів.