Сьогодні вранці Тося відкрила пенал. Олівець підстрибнув, бо думав, що Тося вийме його. Гумка-мишка підстрибнула, бо думала, що Тося вийме її. А Тося не взяла ні олівця, ні гумки-мишки, а зелену ручку! Дістала її, а пера відразу стрепенулися — чекають, котре ж із них Тося вибере?.. Кожне хоче бути першим.
Вийняла Тося золоте перо, вставила в ручку та й каже:
— Ти, перо золоте, будеш гарно писати.
Перо — рип… рип… трісь… трісь… по сторінці маже.
І де воно тільки взялося Тосі на муку! То папір проткне, то зробить якусь закарлюку. Тільки його Тося трохи притисне, — з нього чорнило бризне.
У Тосі піт на лобі виступив.
— Ой, краще було б писати олівцем!
А олівець вистромив з пенала голівку в червоному капелюшку і гукає до ручки:
— Хоч перо у тебе золоте, а пишеш так, як курка лапою мете.
Але ручка на те не зважає, тільки рип… рип… скрип… скрип… пише все краще.
Уже майже півсторінки списала.
Аж тут, на самісінькій середині сторінки, — ляп! — з пера чорна бридка ляпка.
Ой лишенько!