Тося плаче і плаче…
Прилетіла на допомогу рожева промокачка: пила, пила чорнило, аж сама почорніла, і все дарма.
Прилетіла на допомогу гумка-мишка: терла, терла, собі геть чисто хвостика обдерла, і все дарма.
Ляпка сидить, як сиділа, чорним оком на всіх блимає, чорного язика усім показує і гукає:
— Почекайте, ось підскочу, всіх забризкаю, як схочу.
А олівець виглядає з пенала і радіє, що він кращий за ручку, бо ніколи ляпок не робить.
А бідна Тося плаче і плаче — ляпка сторінку зіпсувала. Що тут робити?
Що тут робити?..
Ніхто не наважується іти до чорнильниці.
Я набрався духу, думаю собі: «Один раз козі смерть!..»
Став собі перед чорнильницею, низенько вклонився, шаркнув лівою ногою, шаркнув правою і кажу дуже чемно:
— Шановна чорнильнице, гляди своє чорнило, щоб воно нам зошити не бруднило.
А чорнило тут — бульк… бульк… бульк… аж закипіло в чорнильниці.
Я дуже злякався, вже тікати зібрався, але нічого, каж\ ще раз, чемніше:
— Шановна чорнильнице, тримай своє чорнило, щоб воно Тосі ляпок не робило.
А чорнильниця — бур… бур… розгнівалась та як заверещить:
— Шановний Пластусю, гляди краще свого носа! Не лізь не в своє діло, бо побачиш і на носі чорнило.
А мені байдуже, я знов своє кажу, ще чемніше, що Тося плаче і плаче через оті ляпки, нехай чорнильниця щось радить.
А чорнильниця на те:
— Тося твоя плаксуха, через те і ручка її не слуха. Нехай вчиться гарно писати, тоді й ляпки не будуть сідати!
Я подякував чорнильниці за пораду, вклонився поштиво, шаркнув лівою ногою праворуч, шаркнув правою ліворуч і повернувся до пенала.
А там усі відразу в сміх! Та хи-хи-хи!
— Гляньте, гляньте, людоньки милі, у Пластуся ніс у чорнилі!
Придивився я в блискуче перо, а мій гарний ніс, якого я завжди так старанно витираю, весь чорний-чорний…
Правду сказала чорнильниця…