А тут повертається до пенала ручка… Чорнило з пера так і капає.
Забруднився олівець, забруднилася гумка-мишка, забруднилися пера, — наче в пеналі жили самі нечупари.
А я сміюся з них, аж захлинаюсь.
— От бачите, не глузуйте з чужої біди!
Взяла Тося олівець і забруднила собі пальці. Заглянула до пенала й схопилась за голову.
Це вже було занадто.
— Ну шо робити з цим чорнилом?
Але Тося на все знайде раду.
Покликала на допомогу нитку, голку і блискучий наперсток. Взяла гарненькі кольорові клаптики.
Шила… шила… вирізувала. Отак і пошила витирачку для ручки.
А ця витирачка, як книжечка. Дві сторінки голубі і дві червоні, а бережки порізані зубчиками.
Всі в пеналі закричали: кожен хотів, щоб вона жила біля нього. Я теж кричав: «Хочу, щоб жила біля мене!» Але Гося сказала: «Витирачка мешкатиме в куточку, під пером».
І тепер, коли ручка повертається на своє місце, витирачка зразу чистить перо, аж поки воно не заблищить, як золото.
Тепер чорнило вже нікому не забруднить носа, не заплямує бока.
Яка ж наша Тося розумна!