Вони стояли біля поручнів палуби — двоє молодих хлопців і дві дівчини, одна білява, друга чорнява. Чорнява була з довгим розпатланим волоссям, з великими золотими кружалами — сережками і темно-синіми підводами під очима. Білява була коротко стрижена, під хлопця, тільки нагорі волосся безладно стирчало у різні боки довгими цмоузами. Власне білявими, білими були тільки оці цмоузи вгорі, а внизу волосся було темно-брунатне. У лівому вусі в білявої була довгастенька сережка, а в правому аж три сережки — одна біла металева крапелька у мочці і дві металеві нашльопки збоку і нагорі вуха.
Женя й Вітасик вперше бачили такі прикраси.
Усі четверо палили довгі сигарети й голосно реготали.
Один з хлопців, чорнявий, в окулярах, щось, захлинаючись, розказував і першим починав реготати, вищирившись, оголюючи майже всі свої конячі зуби і витягаючи вперед голову, так що на шиї напружувалися жили — от-от лопнуть. Причому голова його трусилася од реготу і окуляри підскакували на носі. Другий хлопець — рудий, з довгим жіночим волоссям, регочучи, закидав голову назад і вигукував весь час одну й ту саму коротку брутальну лайку.
Хлопці чогось вирішили, що це якась рок-група. Жені навіть здавалося, що він бачив їх по телевізору. Хоча хто його зна — їх так багато, тих груп, і такі вони однаково визивні.
Якась старенька, схожа на вчительку, проходячи повз «групу», докірливо мовила:
— Посоромилися б! Дівчата, а смалите, як…
— Іди-іди, ровесниця Жовтня! — сказала білява.
— Поки у воду не полетіла! — докинула чорнява. А рудий вигукнув ту саму коротку брутальну лайку.
І всі четверо знову оглушливо зареготали, дивлячись, як поспішливо, не озираючись, подріботіла од них старенька.
Але й самі раптом зрушили і, все ще регочучи, швидко пішли у протилежний від старенької бік — наче злякалися когось.
— Сім пар нечистих! Ноїв ковчег! — почули хлопці ззаду знайомий голос. Обернулися й побачили Вороного, що роздратовано дивився услід «групі». Таки, мабуть, це він їх сполошив.
— А ви чого тут?.. Знайшли на кого дивитися! — важким поглядом глянув на хлопців Вороний і пішов геть. Він був високий і грузний, а ходив нечутно, як кицька, — хлопці й не встежили, як він з'явився.
Через кілька хвилин Женя й Вітасик знову зустріли юнаків з «групи», — вже на верхній палубі.
— А чувихи класні, — сказав рудий. — Твоя мені навіть більше подобається.
— Можем махонутися. — І чорнявий знову зареготав, вищирившись і напружуючи на шиї жили.
— Та ні, хай уже буде так, як він сказав, — махнув рукою рудий.
— А де він їх, цікаво, доп'яв?
— Він що хочеш тобі дістане.
— Таким, як він, ми з тобою не станемо ніколи, — чорнявий зітхнув.
Рудий щось відповів, але хлопці вже не чули, пройшли мимо. Зупинятися і одверто підслуховувати було ризиковано.
У каюті Вітасик спитав батька:
— А що таке Ноїв ковчег?
— А нащо тобі?
Хлопці розказали про «групу», про Вороного, про його слова.
— Ну, Ноїв ковчег — це з Біблії. За біблійськими легендами Ягве, бог-творець, що сотворив землю і людей, розгнівався на людство за його гріхи і вирішив покарати, знищити, влаштував всесвітній потоп. Всі люди загинули, крім праведника Ноя і його сімейства. За дозволом Ягве Ной побудував корабель, ковчег, куди взяв з собою насіння всіх дерев і рослин на землі і кожної тварі по парі, тобто всіх тварин і комах.
— А що таке «сім пар нечистих»? — спитав Женя.
— То ж серед тих тварів на ковчезі були «чисті» й «нечисті» — гади, плазуни тощо. Вороний, мабуть, хотів сказати, що тут на теплоході є й порядні люди, і різна «нечисть», типу отієї «групи»…
— До речі, Ноїв ковчег теж був трипалубний, як і наш «Квітка-Основ'яненко», — усміхнувся Анатолій Петрович.
— Точно, — кивнув Григорій Тарасович. — Трипалубний.
— А чи не заодно та «група» з Вороним? — сказав Женя і переповів розмову на верхній палубі. — Хто це «він», як не Вороний?
— Все можливе, — підняв плечі Анатолій Петрович. — На всяк випадок будьте, хлопці, обережні. І не підходьте близько ні до «групи», ні до Вороного. І не стежте за ними. Боронь вас, боже, щоб вони помітили, що ви за ними стежите.
— Так, так! — підхопив Григорій Тарасович. — Якщо це злочинці, вони ні перед чим не зупиняться.
Капітан Попенко не сказав, що буквально півгодини тому він дізнався від директора круїзу, що на теплоході з'явився ще один пасажир. Якийсь «кооператор» один зайняв отой вільний двомісний люкс («Бачите, не тільки ви нас догнали», — директор був дуже задоволений). Анатолій Петрович уже навіть бачив цього «кооператора». Кремезний, з могутньою шиєю важкоатлета, у темних окулярах, він чимось нагадував самбіста Шипулю, який проходив у справі Граціанського. «Злочинці все більше цікавляться спортом. Це вже стає системою. Скоро вони заснують своє спортивне товариство — який-небудь „Домушник“ абощо. Чи витримає наше „Динамо“ цю конкуренцію?..» — подумав Попенко.
Ні Григорію Тарасовичу, ні хлопцям він вирішив про «кооператора» поки що нічого не говорити.