I - закудкудакали кури, наче всi вони разом знесли по яйцю.
- Фi! - з огидою сказала Легарiя й перестрибнула на третiй клавiш.
Тепер заклацав лелека, змахнув крилами, захлюпотiла бiля його нiг вода в сажалцi, жалiбно квакнула жабка, мабуть, попавши в дзьоб... Вiд цих звукiв у Легарiї мороз пiшов поза шкiрою, i вона, наче вжалена, перестрибнула на четвертий клавiш. Залунала органна музика, її змiнив могутнiй передзвiн, тодi заграла сурма...
- Фi, якi дурницi... - скривилася Легарiя, але тут крiзь сурму знову прорвався голос Твiнаса:
- Брати, зупинiться!.. Затопчете!..
- Ква-ква-ква... - аж за живiт схопилася начальниця. - Комедiя, та й годi... ква-ква...
- А ти що тут робиш? - залунав поблизу грiзний голос.
У Легарiї вiд страху аж ноги пiдкосилися, квакання застряло в горлi, а чиясь рука вже схопила її за карк, вiдштовхнула од клавiшiв i потягла за собою.
- Бракоробка проклята, - гримiв дiдусь з довгою сивою бородою, - як ти сюди приперлася? Хто тобi дозволив псувати технiку? Зчиняти хаос?
- Я... я сама проти хаосу... я органiзаторка... - белькотiла жаба.
- Я тебе так органiзую, що ти нiчого бiльше не захочеш!
Тягнучи за собою Легарiю, дiдусь пiшов до будки, що була зовсiм близько, та за тими ручками i клавiшами Легарiя не помiтила її, чи пак, тверезо не подивилася. Незважаючи на все, вона встигла схопити за ручку свою сумку, не випускала її з лап, а її саму дiдусь волiк далi.
В ЛIСI ЛАМП
Трохи проскакавши, Кадриль помiтив удалинi блискучий верх вежi.
- Що це? - покрутив вiн кiнчиком вуса i вже хотiв з усiх чотирьох податися в тому напрямку, але згадав Китичку. "Якщо я знову десь подiнуся чи заблукаю, хто ж тодi пiклуватиметься моїм обсмаленим другом? Нi, нi, я краще повернуся назад! Але ж, - виникла iнша думка, - якщо я повернуся назад, то не матиму про що розповiсти своєму Китичцi. А рiзнi цiкавi iсторiї допомогли б йому швидше одужати... Тому я ось що зроблю: тiльки-но прискакаю до вежi - вiдразу накажу ногам бiгти назад!"
З цiєю думкою зайчик пустився навскач i досить швидко опинився бiля самої вежi, яка виявилася зовсiм не вежею, а величезною лампою. За нею стирчав цiлий лiс ламп: гостроверхих, тоненьких, круглих, малих, великих... "Оце так штука! - аж рота роззявив вiд подиву Кадриль. - Ото здивується Китичка. Але й Китичка захоче знати, а що там далi, за тим ламповим лiском? Може, якесь казкове мiсто або палац чудес? Може, їм i свiтять усi цi лампи?.. Вперед!"
I вiн уже зовсiм був ладен летiти до того ламповника, аж перед очима йому постав обсмалений писок друга i та його сльоза, що прилипла до стелi.
- Стiй! - наказав зайчик собi. - До того ламповнпка i носа не поткнеш. Я дозволяю тобi побiгати крайком того лiсу, а не послухаєшся - даю слово: своєю власною лапою вирву тобi останнє вухо.
- Зрозумiв, - уголос вiдповiв Кадриль Кадрилю i поскакав попiд скляним лiсом. Навiть вiн сам не знав, скiльки часу бiг, бо там не було анi ранку, анi вечора, нi дня, нi ночi, лише то там, то там засвiчувалися лампи. Кадриль зупинився, глибоко вдихнув повiтря i сказав собi: "Пробiжу ще скiльки витримаю з цим запасом повiтря, i досить!" I знову припустив удалину i, вже зупиняючись, побачив перед собою стрiху хатки.
"Стрибну, загляну у вiконце - й назад!" - наказав вiн собi.
"Гаразд, але дивись, щоб..." - пригрозив Кадриль Кадрилю, та цей уже почухрав у напрямку хатинки.
У ХАТИНЦI СТОРОЖА
Хатинка стояла на самiй лiнiї, i Кадриль вiдразу зметикував, що це буде та сама чорна лiнiя, яка простяглася вiд мiсця, де сiла "Срiбна шишка", - отож вiн зможе добiгти до корабля прямою i коротшою дорогою. Навколо хатинки не було анi душi; бiля однiєї стiни пiднiмалися схiдцi нагору, де на стрiсi було прилаштовано невеличку дозорчу вежку - з цього й можна було здогадатися, що тут живе сторож.
Пересвiдчившись, що тут йому нiчого не загрожує, Кадриль пiдкрався до самого вiконця й зазирнув усередину. "Оце тобi!" - вiн аж ахнув: у кiмнатцi за столом сидiв гном, а навпроти нього... так, навпроти нього сидiла начальниця Легарiя. Перехиливши пляшечку з "Потрiйним одеколоном", вона виливала останнi краплини у чарочку. Той уже був як чiп i хитався на всi боки, а випивши чарочку, почав спiвати i горланити.
Легарiя догiдливо кивала головою i про щось питала.
Кадриль пiдкрався до дверей i ледь-ледь прочинив їх, щоб почути, про що там розмовляють, хоч Китичка сказав би, що пiдслухувати не годиться.
- Технiчнi iнспектори? - питає здивований голос Легарiї.
- Перепаде тобi вiд них, - бурчав гном. - Вони ось з'являться, бо ти... псувала технiку, била по клавiшах, видирала ручки.
- Я?! Видирала ручки? - прикидалася здивованою Легарiя.
- Видирала... можеш виправдовуватись, але видирала... i велика планета отримала вже автоматичний сигнал, що хтось... хтось приклав руку до... до її штучного супутника... планети... супутника планети...
- То ця планета - штучна? - остовпiла Легарiя.
- Так... тут дикий куточок телевiзiї... - пояснював сторож-гном, насилу повертаючи язиком.
- Нiчого не розумiю, - зiзналася Легарiя.
Кадриль теж нiчого не зрозумiв, тому ще ближче наставив до дверей вухо.
- Ну якщо мешканцi великої планети... хочуть... захочуть... - почав пояснювати гном, - хочуть вiдпочити, побути... на дикiй природi... Вони прилiтають сюди... замовляють... замовляють, як у ресторанi, обiд... ха-ха... По-перше, каже, хочу по бути мiж динозаврами... по-друге, каже. хочу... хочу по краю пустелi покататися на верблюдi... а по-третє, мовить... замовляє... плотик через океан... I плаває... вiдпочиває з... дiтками...
- Одначе, якщо тверезо подивитися, справжнiй чи несправжнiй океан? Справжнiй чи несправжнiй верблюд? - прискiпливо запитала Легарiя.
- I справжнiй... i несправжнiй... - викручуючись, вiдповiв сторож. - А ти сама... чи справжня?
- Ква-ква-ква... - трохи штучно заквакала Легарiя. - Чому я можу бути несправжня?
- Може, вирвалась iз якоїсь сажалки з дикого куточка телевiзiї... хто тебе зна, - бурчав сторож. - Незабаром з'являться технiчнi iнспектори i з'ясують... що ти за одна.
- Якщо, - почув Кадриль солодкий мов мед голосок Легарiї, - якщо тi технiки такi ж добренькi гноми, як ти, то менi нiчого боятися.
- Добренькi? Хо-хо! - зареготав гном. - Вони роботи... вони автоматично знищують усi перешкоди... всiх стороннiх... якi непрохано вторгаються... заважають...
Кадриль аж отерп: якщо так, то й "Срiбну шишку" можуть знищити? Вiн вiдскочив од дверей i роздивився навкруги: може, вже йдуть тi страшнi роботи? Нi, наче нiчого не видно. Вiн трохи заспокоївся i знову приклав вухо до прочинених дверей.
- ...бач, навiть i штучнi планети... - мимрив гном, - навiть дикi куточки телевiзiї... навiть i могутнi роботи... не можуть обiйтися без нас... дiдкiв-сторожiв... хо... хо...
- Ти не дiдок, а молодець, бородатий колега... богатир, - аж захлиналася та все хвалила жаба. - А такий силач дюжину будь-яких роботiв-iнспекторiв у баранячий рiг зiгне! Ковтни ще крапельку... Це чудовi лiки!
"От брехунка!" - жахнувся Кадриль.
- Нiколи... нiчого... подiбного я не коштував... - Гном ковтнув. - А та-та! Аж у ротi палить!.. Справдi!.. Почуваю таку хоробрiсть, що... плювати менi на тих технiчних iнспекторiв... я сам... iнспектор... хо!
- А скажи, - допитувався голос Легарiї, - яким чином можна перемогти тих iнспекторiв?
- Яким... - сонним голосом повторив сторож.
- Кажи швидше! - нетерпляче вимагав голос Легарiї. - Яким чином?