- Слухай, - тихо-тихо зашелестiв йому у вухо товстий сищик, - я маю тобi дати одне таємне завдання. Чи ти згодився б його виконати?
- Звичайно! - палко запевнив зайчик, зрадiвши i таємницi, i тому, що йому її довiряють.
- То слухай, - ще тихiше зашепотiв товстун, - коли ти залiзеш у корабель, поклади Ейнорi на очi оцю рiч. - Вiн подав Кадрилю рукавичку.
- Буде зроблено так, що комар носа не пiдточить! - пообiцяв Кадриль, засовуючи рукавичку в таємне мiсце. - Тiльки хочу запитати...
- Нiчого не питай! - суворо попередив Твiнас. - Домовились?
- Мовчатиму як риба! - змовницьки зашепотiв Кадриль i, пiдморгнувши, дуже голосно запитав: - Ну як? Тепер тапка тримається?
- Дуже добре тримається, - так само голосно вiдповiв Твiнас. - Дуже дякую за допомогу. Можемо повертатися до роботи.
Четвiрка знову почала готуватись пiдiйматися вгору. Ось уже й Кадриля винесло на плечi пiлотовi, вже вiн схопився за порiг i нарештi опинився у кораблi. Вперше в своєму життi зайчик виконував таємне, зовсiм таємне доручення. "I навiщо це потрiбне?" - не мiг вiн зрозумiти, кладучи непритомнiй Ейнорi на очi рукавичку. Хiба ж Твiнас мiг видати йому таємницю Ейнори, хiба мiг сказати, що кожен, хто опритомнює, насамперед розплющує очi? Так сталося б i з Ейнорою: вона сама, навiть не вiдчуваючи, пiдняла б повiки, розплющила б очi, i її обман вийшов би з ганьбою на свiт.
ЕЙНОРА ОПРИТОМНIЛА
Прикривши Ейнорi очi, Кадриль струснув її за плечi.
- Ой, - застогнала вона й розплющила очi.
Чималенько часу минуло, поки Ейнора збагнула нарештi, що трапилось. А зрозумiвши, знову заплющилась, щоб довго-довго не пiднiмати повiк. Пiсля того, що лялька побачила в кабiнi пiлота, вона нiколи в свiтi не могла б видати, що вона зряча, нiколи в свiтi, нiколи!.. Правда, мучив сумнiв, чи вистачить у неї сили й далi прикидатися такою наївною, чи зможе вона спокiйно слухати голос Менеса, стерпiти його дотик до неї - тепер, коли вона знає ще одну таємницю, таємницю його кабiни? Та Ейнора пригадала обпеченого Китичку без носика, смiливого одновухого Кадриля, одноногого, з добрим серцем Твiнаса, пригадала випробувану скрутою дружбу i готова була все-все витерпiти, щоб тiльки порятувати товаришiв вiд нещастя, яке на них чекало.
Поки вона все обмiрковувала, Кадриль натиснув на кнопку i схiдцi спустилися вниз. Першим убiг пiлот; Ейнора виразно чула його квапливi кроки, як вiдчинилися дверi кабiни, клацнув замок: Менес зачинився. Пiсля цього почулося незграбне шльопання, i до лоба доторкнувся кiнчик крила.
- Вам уже полегшало? - прогудiв басок пiнгвiна.
- Вже... напевне, вже... - вiдiзвалася Ейнора, стягнула з очей те, чим вони були прикритi, i сiла. Раптом вона здригнулась i вся напружилася: дверi в кабiнi вiдчинилися, зачинились i наблизились кроки. Прохолодна шкiряна рукавиця провела по її руцi, по тiй самiй руцi, яка так довго звисала в дверях корабля.
- Випийте цей напiй, - звелiв їй пiлот.
Бiля губiв Ейнора вiдчула дотик соломинки i почала через неї боязко смоктати коктейль. "Може, вiн хоче мене отруїти, може, вiн уже все знає?" спала їй така похмура думка, але коктейль пахнув ожиною та ананасом i був такий смачний, що вона й не стямилась, як випила цiлу склянку, й одразу вiдчула, як до неї повертаються бадьорiсть i енергiя.
- Дякую, - щиро сказала Ейнора, встаючи на ноги.
А голос, той голос, якого вона надалi боятиметься найбiльше за все, спокiйно запитав:
- На що ви скаржитесь?
- Нi на що... не скаржусь, - ледве чутно вiдповiла Ейнора.
- Чим ви вдарились?
- Потилицею.
Ейнорi довелося щосили зацiпити зуби, щоб не закричати, коли пiлот своєю долонею провiв їй по макiвцi.
- Нiякої гулi немає, - суворо сказав вiн.
- Але, - промимрила Ейнора, - але я так забилася, що навiть в очах потемнiло.
- Потемнiло? - здивувався пiлот Менес. - Яким чином могло вам потемнiти в очах, коли їм без того темно?
Ейнора збагнула, що непростимо обмовилась i попала в западню.
- Яким чином? - повторив запитання пiлот. - Пояснiть, будь ласка.
- Я... - залепетала лялька. - Менi... здалося...
В цю скрутну хвилину на допомогу Ейнорi прийшов Твiнас.
- Але ж... - прогув пiнгвiн, - але ж спробуйте, пiлоте, заплющити очi й уявити собi бiлий айсберг або снiгове поле. I тут же стукнутись потилицею об стiну. Отодi й дiзнаєтесь, як потемнiє в очах.
- I не тiльки потемнiє, а ще й зеленi блискавки в очах спалахнуть, кинувся Твiнасовi на допомогу Кадриль, здогадуючись, що ця дивна розмова пов'язана з рукавичкою i тим завданням йому. - Iще я не встиг вам розказати про новини, про такi новини, що вам самим потемнiє в очах, коли дiзнаєтесь...
Його перервав пронизливий голос Легарiї, що доносився знадвору:
- Чи всi у кораблi?
Начальниця бiгла ще далеченько i не знала, що дiється в кораблi. Легарiя була злякана й важко дихала вiд того, що дуже поспiшала.
- Я була заблукала, тобто була побiгла не в той бiк, - зiзналася вона. - А... Кадриль повернувся?
- Повернувся, повернувся, - вiдповiв Китичка, сидячи ще внизу. Друже, - гукнув угору, - тебе шукає начальниця.
ЩЕ ОДИН ПОЄДИНОК
У дверi корабля просунувся кiнець вуса Кадриля.
- То ти... повернувся? - страх здивувалася Легарiя.
- Повернувся! - виставив уперед груди Кадриль. - Цього ще бракувало, щоб не повернувся. Бачила, як воно було? А я вирвався i повернувся, от!
Вiн анiтрохи не сумнiвався, що начальниця похвалить його, що нарештi всi почують про його героїчний подвиг!
- А де моя сумка? - запитала Легарiя.
- Сумка... - обвис у Кадриля вус. - Сумка...
- Адже я тобi ясно сказала, щоб ти вiднiс мою сумку на корабель. Де ти її дiв? - пiдвищила голос начальниця.
Тут обвисло у Кадриля й вухо.
- Сумку... проковтнув, - промимрив зайчик.
- Хто проковтнув? Що це ти видумуєш?