- Я тут уперше, - соромливо зiзнався. - Новачок. Побачив здалека, що блищить, i подумав: а може, це їжакова хатка? А може, казкова хатка з великою пiччю i вiконницями, сердечком зробленими?
- Оце так так! - плеснув лапками зайчик. - Чи не будеш ти iз темно-зеленої машини, iз тiєї купи, вивернутої на снiг?
- Так, iз купи, - кивнув головою песик i ще ближче пiдступив до вогнища. - Але звiдки ви знаєте?
- Ще б не знав? Та я сам звiдти.
- То... то... м... м... - вiд хвилювання песик аж почав заїкатися, то ми обидва iграшки-братики?
- Найсправжнiсiнькi!
Вони кинулися обнiматися, та так мiцно, аж у зайчика затрiщала сiрникова коробочка, що за хутерцем, а в песика хруснула нiздря.
- А тепер, - гостинно махнув лапкою зайчик, - влаштовуйся якнайзручнiше i почувай себе як удома. Я вже встиг подрiмати.
- I не боїтеся? - здивувався песик.
- Анiтрiшки! - збрехав зайчик. Адже тепер, коли вiн був уже не один, вiн щиро почував себе героєм iз героїв...
- I вогнище самi розiклали? - знову не мiг надивуватися гiсть.
- I штабель, i вогнище, все сам... сам i шапку, i шарфика, все!
- Який ви! - з повагою глянув на зайчика песик. - А я геть невдаха, зiзнався вiн, торкаючись лапкою до свого товстого хвоста i кирпатого носика.
- Та що ти? Коли я тебе побачив, то подумав, що це справжнiй вовкодав, - знову невинно збрехав зайчик. - Тому й схопився за сокиру!
- Що ви кажете! - прояснiв вiд радостi песик.
- Ось я-то справжнiй невдаха, - сказав одновухий, смикнувши лапкою за половину вуса i провiвши по розпанаханому хутерцю.
- Але, - витрiщив очi песик, - але мене навiть здалеку не брав сумнiв, що ви найсправжнiсiнький заєць, той самий, що налякав вовка. Менi нiколи б i в голову не прийшло, що ви iграшковий!
- Так? - тепер повеселiв i зайчик. - Оце-то так! Чи лапки у тебе вже зiгрiлися?
- Скоро почнуть шкварчати, - захiхiкав песик. - Здорово менi повезло, що я вас тут знайшов.
- Не думай, що й менi тут було солодко одному... До речi, - зробив серйозну мордочку зайчик, - щоб я бiльше не чув нiякого "ви"!
- Справдi! Але ви... ти... тут господар, i хi-хi-хi... - розсмiявся песик.
- Що трапилось? - здивувався зайчик.
- Вам... у тебе на спинi прилип папiрець.
Песик зняв папiрця, розгладив його, i обидва розглядали намальовану бiлочку з задертим догори оранжевим хвостом.
- Менi ця картинка знайома, вона з цукерки, - сказав песик. - Чи ви знаєте...
- Ще одне "ви" - i заробиш штовханця! - погрозив зайчик.
- Знаєш, що менi прийшло в голову? - виправився песик. - Давай замотаємо у цей папiрець бурульку, давай, зайчику, буде як справжня цукерка, i...
- ...повiсимо на ялинку! - пiдхопив зайчик. - Вперед!
Раз, два - i бурульку так гарно загорнуто в папiрець, що хоч на вiтрину виставляй!
- А ниточку... з мого хвоста, - сказав песик, присiвши бiля сокири; зайчик натиснув на гостре лезо i одрiзав з хвоста довгу нитку, прив'язав до цукерки i повiсив її на ялинку.
- Ось що згодилося б повiсити, - запропонував зайчик, показуючи на блакитну пiр'їнку, що застряла в снiгу; плиг назад, стриб уперед - i пiр'їнка вже примостилась по-сусiдськи з цукеркою.
- Мало з голови не вилетiло! - схаменувся песик. - У мене є справжня цяцька!
Одвернувши одвисле вухо, вiн витяг з-пiд нього залiзну штучку.
- Ну й штука... - здивувався зайчик. - Дзвiночок!
- Вiн, знаєш, вiд вудочки, я знаю iз картинки, яку я бачив в однiй книжцi, - пояснив песик. - Тiльки шкода, що без тягарця, який б'є. Сама дротинка вiд нього зосталася.
- А якщо, - примружив одне око зайчик, - якщо ту дротинку встромити в кришталик льоду?
- I як ви... таке придумали! - песик аж остовпiв.
Одна лозинка в штабелi була з усiх бокiв облiплена кришталиками льоду, то її настромили на кiнець дротинки й дзвiночок повiсили на гiлку, вiн розгойдався, i друзi аж дух затаїли, слухаючи дзвiн - такий нiжний, такий чистий, що...
- Ого-го-го... - Отаке... тiльки подумай... - лиш спромiгся сказати зайчик, а його єдине вухо похитувалося в такт дзвiночку.
Потiм, знову розвiвши вогнище, вони взялися за лапки й стали мов оглашеннi кружляти навколо ялинки - аж снiг догори злiтав, а вони все кружляли i спiвали:
От ялинка, так ялинка:
Тут на гiлцi в неї бiлка
Вертить хвостиком рудим
От ялинка, так ялинка!
Без розкiшних тих прикрас,
Без шарiв барвистих,
Свiчечками не осяяна,
Блискiтками не обсипана,
Лиш висить пiр'їнка сойки,