- До речi, - додав пiлот, - може, ви помiтили в стiнi салону срiбну ручку?
- Так, я помiтив, - кивнув козирком начальник.
- Потягнiть її до себе. Там буде постiйний ваш пост, пост командира корабля. - I пiлот швиденько пiдняв до шолома руку, вiддаючи честь командировi.
- Оце тобi... - Вiд подиву Кадриль ледь не впав на стегно з планшеткою. Але вiдразу гiдно випростався: виявляється, що командир корабля старший за самого пiлота! Виявляється, без потреби вiн вiддав шану пiлотовi i бив перед ним п'яткою. Виявляється, повинно бути навпаки! Виявляється, на кораблi вiн найстарший!.. Ось як!
ОФIЦIЙНЕ РIШЕННЯ
- О-о-о-о-о-о! - прокотився вигук по салону, коли у дверях кабiни показалася шапка з гербом, золотом прикрашений мундир i кобура з револьвером.
- Друже, чи ти... ошалiв? - вигукнув Китичка, захлинаючись вiд зачарування, - Швидше сiдай у крiсло i дай менi помацати iграшковий пiстолет i подивитися на сумку.
- Це не сумка, а планшетка, - пояснив йому Кадриль, дiставшись до крiсла.
- А що в тiй планшетцi? - зацiкавився песик.
- Таємнича схованка, - прошепотiв Кадриль.
- Але не таємничiша за нашу таємничу кишеньку? - з надiєю повернув писка Китичка.
- Ммм... - промимрив Кадриль саме так, як пiлот Менес. - Бач, тут... схована схе... ма.
- Це... схе... схе... - не подужав песик вимовити дивне слово. - А що воно має означати?
- Це означає, - набурмосив лоба Кадриль i потарабанив нiгтем по планшетцi, - це означає... мм... що тут все зафiкс... зафiксоване.
На цей раз Китичка не смiв запитати про ще одне нове слово: вiн вiдчув себе дуже вiдсталим у порiвняннi зi своїм освiченим другом.
- А чи я мiг би, - попросив песик, - помацати ручку iграшкового пiстолета? I подивитися на хлопавки?
- Ну й сказав! - Кадриль навiть вiдкинувся на спинку крiсла. - Це не iграшковий пiстолет, а справжнiсiнький револьвер. I заряджений вiн не хлопавками, а кулями! Пах - i готово!
- Ого... - скривився песик. - Який ти!..
- Це ще не все. - Кадриль кинувся до срiбної ручки. Вiн, трохи хвилюючись, сiпнув ручку на себе, i вiд стiни щось вiдокремилось - кришка чи не кришка, а опустилось i стало чудове крiсло з вузеньким столиком спереду. Бiля столика було приладнано дзвiночок, пляшечку з освiжаючим напоєм, ланцюжок для олiвця, футлярчик для записної книжечки та iншi речi, необхiднi, щоб командувати. Мандрiвники здивовано стежили, як командир зайняв свiй пост i прив'язався захисними поясами, гарно прикрашеними зiрочками.
- Це... знущання... надi мною... я... протестую... - простогнала Легарiя i знову заридала, витираючи краєм накидки сльози.
Кадриль вiдстебнув планшетку, поторкав схему, витяг записну книжечку й олiвця, прикрiпив їх до столика, старанно застебнув планшетку, поправив шапку i оглядiв пасажирiв. Китичка дивився на нього i очей не зводив, вiї у Ейнори тривожно тремтiли, а личко горiло вiд нетерпiння: вона чекала вiстей iз кабiни пiлота. Люлька Твiнаса знову була прилипла до стелi - лише порожнiй дзьоб вiд здивування був роззявлений. А Легарiя все схлипувала, все плакала.
Кадриль хотiв подзвонити в дзвiночок, щоб вона вгамувалась, та посоромився.
- Прошу уваги, - заговорив вiн до пасажирiв. - Є важлива i не дуже хороша новина.
- Яка новина? Кажи швидше! - пiдганяв Китичка.
Всi мандрiвники занепокоїлись.
- Поспiшати теж нема чого, - попередив колишнiй гарячка. - Ми повиннi гуртом порадитися,, що нам робити далi. - Тут вiн не витримав, щоб трохи не прихвастнути: - Пiлот Менес пропонував менi одному вирiшити, але я хочу знати думку всiх.
- Дуже правильно! - пiдтримала Ейнора.
- Ось який мiй друг! - засяяв вiд гордостi Китичка.
Ображена Легарiя захлипала на все горло, i командир змушений був задзвонити дзвiночком:
- Попрошу тишi!
Вiн терпляче почекав, поки всi заспокоїлися, i заговорив далi:
- Ви вже знаєте, що метеорит збив наш корабель з путi. А тепер вiн i зовсiм згубив... загубив... - Кадриль хвилю подумав i згадав: ...орiєнтир.
- Але я не знаю, що воно за орiєнтир, - наївно зiзнався Китичка. Поясни менi, друже.
- Орiєнтир - це... це... такий знак, який показує путь, - насилу знайшов вiдповiдь командир, трохи незадоволений, що песик задав йому таке важке запитання.
- Тодi виходить, - не вгамовувався Китичка, - що значок випав iз корабля i тому ми його згубили, правда?
Кадриль аж упрiв i зсунув з лоба шапку. Ну й Китичка! Через свою нетямучiсть зробить дурнем iншого!
- Не зовсiм так, - вiдповiв командир. - Згубити орiєнтир - це значить... значить...
Несподiвано йому прийшла допомога.
- Китичко, - вiднявши вiд очей мокру накидку, втрутилася Легарiя, який ти нетямущий! Якщо було б сказано "згубили шлях", то ти знову запитав би, чи шлях не випав iз корабля, як носовичок з кишенi...
Китичка, наче йому хто дав по писку, ледве не полiз пiд крiсло, а командир поволi пояснював далi:
- Не маючи орiєнтира, пiлот летить наослiп, i може статися так, що ми не лише нiколи не долетимо до Тандадрики, але й загинемо. Тому ми повиннi вирiшити: чи летимо далi, чи повертаємось назад. Чекаю вашого офiцiйного рiшення.
- Оф... офiцiйного? Що воно таке? - знову мимохiть бовкнув Китичка.
На цей раз Кадриль розсердився не на жарт: цей Китичка просто непоправний! Задає i задає запитання... Та вiдповiсти треба було, i вiн знову замекав:
- Офiцiйне - це... це... ммм... таке рiшення, коли...
Допомога знову прийшла звiдти, звiдки командир найменше сподiвався.
- Справдi так, - сказала Легарiя, вже висушивши свої сльози, офiцiйне рiшення, коли всi прилюдно висловлюють свою думку.
Здивований Кадриль вдячно поглянув на колишню начальницю, яка так, без жодного користолюбства, простягла йому лапу допомоги.
- Отож кажiть свою думку. Пiлот чекає на остаточне рiшення. - Вiн узяв олiвця й розгорнув записну книжечку, хоча i сам не знав навiщо.
Час минав, але всi мовчали: може, мандрiвникiв налякав блокнот з олiвцем, а може, слова: "Офiцiйне рiшення". У командира упрiла потилиця, i, щоб заспокоїтися, вiн трохи вiдпив освiжаючого напою.