Пiсля тiєї телевiзiйної планети, де повiтря було таке, наче в старiй, довго зачиненiй шафi, тут дихалося легко й хороше. Є де i спочити; ця планета найбiльше нагадувала мандрiвникам їхню батькiвщину: пiщанi пагорби, висохле русло рiчки, подекуди пучки трави, зрiдка видно невеличкi кущi... Тiльки нiде анi хати, анi хатинки, нiякої протоптаної стежки, дороги, виораного поля, викопаного рову... Анi пташини, ' щоб над ними пролетiла, сполоханого звiряти чи навiть докучливого комара...
- Що б то воно могло блищати? - уп'яв очицi в далекi горби Твiнас.
Уважно придивившись, мандрiвники помiтили, що мiж горбами то там, то там щось поблискує - неначе хтось бавиться осколком дзеркала. Кадриль зсунув з лоба козирка, щоб краще бачити, i в цей час хтось його сiпнув за планшетку. Обернувшись, вiн побачив, що поряд з ним стоїть Ейнора.
- Що ви там, командире, бачите? - голосно запитала вона й потихеньку додала: - Чи в кабiнi була та рiч?
- Бачу, що мiж горбами щось свiтиться, - так само голосно вiдповiв командир i прошепотiв: - Нi, нiчого такого не було й слiду.
- Може, там свiтять електричнi лампочки? - знову голосно запитала Ейнора й знову тихо додала: - Так я i передчувала, що вiн сховає. А рука? Друга рука засунута пiд комбiнезон?
- Коли надворi видно, нiхто свiтити електролампочками не буде, вiдповiв командир i прошепотiв: - Руку я помiтити не мiг, бо надягав унiформу, та я буду пильним.
- Може, вiн i дав унiформу, щоб вiдволiкти нашу увагу чи пiдкупити вас, - сказала Ейнора.
- Але вiн дав менi ще й револьвер, - промовив Кадриль. - Невже дав для того, щоб я оборонявся вiд його пiдступу?
- Справдi, дивно... - похитала головою Ейнора i нiби ненароком витягла рукавичку, заткнуту за пояс. - Скажiть, чи не ви поклали менi на... на лоб цю рукавичку?
- Я вперше чую про рукавичку, - вiдмовився Кадриль, пригадавши, що вiн дав слово Твiнасу.
- Дивно, - знову похитала головою Ейнора й, вiдходячи, нагадала: - А все-таки i надалi придивляйтесь до пiлота.
Вона, звичайно, не бачила, що вiддалiк стояв Твiнас з сумно опущеними очицями. Товстун-сищик догадався, що Ейнора знову вирiшувала з Кадрилем свою таємничу головоломку, яку йому, сищиковi, вже нiколи не розкрити... Раптом вiн пригадав одну дрiбничку: коли Ейнора розмовляла з Кадрилем, вона витягла рукавичку!.. Гм... гм... схопився за люльку Твiнас. Чи Ейнора часом не запитувала командира, хто накрив рукавичкою їй очi i для чого? Так, так, вона питала саме про це! Бiдолашна, вона катується, що таємницю її очей вже викрили... Треба її заспокоїти, показавши, що рукавичка впала їй на очi випадково, що нiхто не сумнiвається, що вона не бачить... I сищик, пихкаючи, немов занадто розкочегарений паровоз, боком наблизився до Ейнори.
- Чи голова вже не болить вiд удару? - запитав вiн енергiйним баском.
- Ще трохи болить, - вiдповiла Ейнора.
- Як же вона не болiтиме! - пiдхопив Твiнас. - Не було потрiбного компреса, то схопили рукавичку; не було холодної води, то хлюпнули освiжаючого напою, тiльки вiн випарувався, поки ви ще не опритомнiли... Може, хоч зараз треба знайти джерело i прикласти справжнiй компрес?
- Дякую, бiль уже вщухає, - подякувала Ейнора з трохи прояснiлим обличчям.
"Ага, попав якраз у цiль!" - зрадiв товстун i, посмiлiвши вiд успiху, запропонував:
- А якщо ви повиннi вирiшити складне завдання чи заплутану загадку, то я i моя люлька... гм...
Ейнора занепокоєно повернула до нього обличчя:
- Яку загадку? Звiдки ви взяли, що у мене є загадка?!
- Нiзвiдки я не взяв... - збентежився сищик i вiдступив назад. - Я скрiзь бачу... загадки i головоломки... де треба i де не треба...
- Дякую, - холодно подякувала Ейнора, - але якраз не треба!
- Прошу вибачити менi... - задки вiдступив сищик, знову вiдчуваючи, що вiн зробив щось не так, що у нього не вистачило обачностi. А подавшись назад ще на один крок, вiн пiдвернув пiд себе здорову лапу й завив вiд болю. Виявилось, що Твiнас наступив на щось колюче, можливо, навiть загнав колючку. Пiднявши пiдошву, вiн побачив, що в пiдошву уп'явся невеличкий жук. У цей саме час пролунав верескливий голос Легарiї:
- Що це таке?.. Здiймiть!.. Жах! Кошмар!
Першим пiдбiг командир Кадриль i планшеткою змахнув жука, який десь узявся у жаби на стегнi. Жук упав на спину й задригав у повiтрi лапками.
Пришкутильгав Китичка i з цiкавiстю обдивився його.
- Вiн схожий на жука-рогаля, - сказав песик, - я бачив такого на однiй картинцi.
- Ой! - на цей раз крикнув сам командир i заплигав на однiй нозi: другу вкусив жук, - може, хотiв помститись за те, що Кадриль бахнув його родича планшеткою.
- Погляньте, - сказав Менес, який щойно зiйшов на землю i дивився в той бiк, що його вiд мандрiвникiв закривав корабель.
Обережно, щоб знову не наступити на якого жука, мандрiвники пiдiйшли туди, а глянувши, всi похололи: на них сунула тьма-тьмуща жукiв здавалося, що навiть земля ворушиться...
ОБЛОГА
Не встигли мандрiвники i оком змигнути, як опинилися в такiй облозi малих мешканцiв планети, що не було й де ступити. Всi зацiпенiли. Стояли, немов стовпи, й тiльки очима бiгали по жуках, яких аж кишiло. Зараз, добре придивившись, можна було побачити, що їм не зовсiм пасує назва "жуки". У них не було нi перетинчатих крил, нi надкрилля, нi рогової оболонки. Все тiло було обросле червонястою щетинкою; на жукiв-рогалiв вони скидалися хiба лише виставленими вперед маленькими клешнями, з шiстьома волохатими лапками.
Ейнора, вiдчувши кругом нiг шарудiння, нагнулась i ледь-ледь не розплющила очi, а розплющивши, насилу стрималася, щоб не закричати. Та хоч би вона й закричала, перекричати Легарiю нiхто не змiг би; а та без упину викрикувала лише одне слово:
- Кошмар!.. Кошмар!.. Кошмар!..
- Не хвилюйтеся, - пробував угамувати її Твiнас, - вони не кусаються, якщо їх не топтати. Може, вони зовсiм нешкiдливi.
- Кошмар! - наче оглухла, кричала жаба, струшуючи з накидки жукiв.
Та найбiльшу цiкавiсть жучки проявляли до унiформи Кадриля, особливо до гудзикiв; їхнiй золотий блиск притягував жучкiв, як магнiт залiзо. Вже по кiлька жучкiв сидiло на кожному гудзику, вони стукали лапками по гудзиках, нюхали їх i гладили. Iншi жуки, якi ще не доторкнулися до гудзикiв, штовхали перших, щоб i собi понюхати та постукати. Так само приваблювали жукiв i пiлотовi окуляри, їх дзеркальний блиск; Менес насилу встигав струшувати їх з голови.
- Дивiться, куди вони лiзуть, - показав забинтованою лапою Китичка.
Нижнi схiдцi "Срiбної шишки" вже були коричневi вiд жучкiв, якi чимдуж повзли вгору - наче невидима рука розiслала на сходинках кошлатий килимок.
Побачивши це видовище, пiлот Менес хотiв кинутися назад у корабель, та було вже пiзно: якщо вiн бiгтиме й розтопче безлiч жучкiв, то цим накличе велику бiду на iнших мандрiвникiв. Спробуй роздави їх кiлька - i їхнi одноплемiнники можуть защiпати мандрiвникiв до смертi!
- Якщо, - промовив Менес, у вiдчаї дивлячись на вiдчиненi дверi "Срiбної шишки", - якщо вони влiзуть у корабель i пошкодять апаратуру, ми навiки залишимося полоненими на цiй планетi, бо вже нiколи...
Вiн ще не встиг закiнчити, як начальник Кадриль, наче в'юрок, вислизнув iз усипаного жуками пiджака, струсив їх iз блискучої околицi на шапцi i одним високим стрибком, як у Бременського пiвня, вискочив на верхню сходинку схiдцiв, а ще за хвилину зник за дверима, щiльно їх зачинивши. Корабель було врятовано. Ось коли став у пригодi гарячковий характер Кадриля!
- Ура! - вигукнув Китичка.
- Кошмар! - знову заверещала Легарiя. - Що вони роблять?
Кiтель командира, немов живий, повз удалечiнь, туди, звiдки з'явилася ця сила-силенна жукiв. Клiшнеголовi несли його на спинах, i золотi гудзики, вiддаляючись, спалахували, мов свiтлячки.
- Хай йому сто лих! - стурбовано зiтхнув товстий сищик.
Мандрiвникам i далi нiчого бiльше не лишалося, як стояти непорушно, наче пугала, i обережно струшувати з себе зухвальцiв. Було очевидно, що жукам дуже кортить за пiджаком потягти й пiлотовi окуляри.
- Ви, - порадив Твiнас, - краще їх здiймiть.