- Це схоже на Кадриля, - промимрив сищик, повернувши свiй нехуденький тулуб у той бiк, звiдки летiли камiнчики, i помiтив, що вiддалiк за пагорком промайнуло добре знайоме вухо. I знову Кадрилю пригодилися його попереднi тренування на влучнiсть.
ЩЕ ОДНЕ ЛИХО
Юрмище жукiв-сторожiв теж заворушилося - вони пiдозрiло стригли вусами на всi боки. У Твiнаса похололо серце: невже вони помiтили, як пiдкрався начальник, та ще i його заберуть у полон? Але що це: жуки збиваються в гурти i повзуть в одному напрямку - тiльки не Кадриля ловити, а зовсiм в iнший бiк!
- Гм... - провiв їх очицями Твiнас. - Де тут собаку зарито?
До них, мов на крилах, уже мчав Кадриль.
- Ось i я! - вiдрекомендувався, запихавшись. - Чи, бува, не злякали їх мої камiнцi?
- Саме таке менi спало на думку, - поспiшила пiдтвердити референтка. Тiльки-но прогув останнiй камiнець, як вони, мов очманiлi, кинулися врозтiч. Цiлковита капiтуляцiя!
Останнi жуки вже зникли за пагорбом. Кадриль хвацько збив на потилицю козирок i весело свиснув крiзь роздвоєну губу.
- Ось, - сказала Легарiя, пiдiймаючи iз землi його пiджака, - ваша унiформа.
- А гудзики? - витяглися щоки у начальника.
- Ось вони, - промовила Легарiя i, засунувши облiплену пiском лапу в кишеню пiджачка, витягла звiдти гудзики. - Ваша референтка, ризикуючи своїм життям, повиколупувала їх iз стiн на будiвлi. Ось двоє авторитетних свiдкiв, якi можуть пiдтвердити мої слова.
- Дякую, - сказав розчулений начальник. - Цей ваш вчинок я зафiк... фiкс-за... зафiкiну.
- Ваша iнтелектуальна подяка - найбiльша менi втiха, - жаба скромно втягла зоб, рада, що до неї повернулася її красномовнiсть.
- А накидка iз пiдкладки? - пiдколов її Твiнас.
- Ах так! Дякую, добрий, дякую, порядний Твiнасе, що ти менi нагадав. В той час, коли я виривала вашi гудзики, - пояснювала далi Легарiя Кадрилю, - з мене самої зiдрали накидку. I залишилась я гола-голiсiнька, наче з болота вилiзла.
Твiнас роззявив рота, щоб ще якось пiдколоти, та тiльки махнув люлькою - її не перебалакаєш.
- Ну, - заквапився начальник, вдягаючи всього в землi пiджачка, - чи не поспiшити б нам у "Срiбну шишку"?
- Як ви накажете, - шанобливо уклонилася референтка.
- Вперед! - звелiв Кадриль, поправляючи кобуру револьвера.
Четвiрка весело рушила в напрямку "Срiбної шишки". По дорозi начальник устиг розповiсти про пилосос, з допомогою якого йому вдалося скинути жукiв iз схiдцiв, про Ейнору та Китичку, якi чекали бiля корабля. Трiйка, в свою чергу, розповiла про будову, котра нiяк не може закiнчитись; зрештою, всi порадувалися, що так легко й несподiвано звiльнилися.
Вони вже скучили за подорожжю, їм хочеться затишно влаштуватись у звичному крiслi в кораблi, вiдпочити, прийти в себе пiсля таких гнiтючих пригод...
- Але, - раптом став мов укопаний начальник, - чому тут порожньо?
Всi подивилися на землю: було чiтко видно вiдбиток корабля, та сам корабель неначе випарувався. Менес стягнув iз окулярiв пов'язку-рукавичку i задрав голову в небо. Нi корабля, нi його слiду нiде не видно.
Та й хто ж змiг би управляти складною апаратурою корабля, щоб пiдняти його iз землi?
- Оце... оце так! - процiдив начальник. Вiн почував себе винуватим, що залишив корабель на Китичку з Ейнорою: чого сподiватись, коли одна слiпа, а другий роззява.
- Слiди викрадення, - ткнув Твiнас люлькою в прим'ятий кущ трави.
Уважно придивившись, тепер i Кадриль з Легарiєю побачили ледь помiтну на землi колiю, наче хто котив бочку. Вiтер уже встиг замести її пiском, але не настiльки, щоб вона зовсiм зникла. Четвiрка поспiшила по тiй колiї вдалину...
ПОШУК СЛIДIВ
Колiя то тяглася прямо, то звивалася, наче струмок. Вона привела на пустир i зникла. Нiяких iнших слiдiв!.. Жодного знаку! Корабель наче розтав у повiтрi.
- Яка думка у начальника з приводу цього? - поцiкавилася референтка.
- Я думаю, що... - швиденько випалив начальник, але опанувавши собою, поволi повторив: - Я гадаю, що "Шишка" звiдси полетiла.
- Полетiти корабель нiкуди не мiг, - заперечив Твiнас, - бо тодi був би слiд вiд вертикального положення корабля.
Ранiше Кадриль вигукнув би: "Дивись який розумник!" - i ще й у лапи заплескав би, а зараз вiн вiдчув себе приниженим.
- Слiд, - устряла в розмову референтка Легарiя, - жуки могли так загребти, що не лишилося б i знаку. Я тiєї думки, що корабель полетiв. А яка ваша думка, пiлоте джентльмене?
- Джентльмени не заперечують дамам, - вiдповiв пiлот.
- Ах, який дипломат! - грайливо посварилася нiгтем референтка. - Ви завжди так кажете, що нiчого не скажете.
- Треба, - озвався Твiнас, - пiти назад тiєю самою колiєю i ще уважнiше дослiдити її.
- А як вирiшить начальник? - запитала референтка.
- Мм... - начальник, думаючи, заторохтiв у кишенi гудзиками. - Гадаю, треба дослiдити колiю. Вперед... тобто назад.
Четвiрка повернулася тiєю самою дорогою, ще уважнiше оглядаючи кожен клаптик землi, грудку, камiнчик. I знову нiчого, зовсiм нiчого, хоч ти що роби! Вiд придивляння у всiх почало наморочитися в головi.
- Я далi не можу йти зiгнувшись, - урвався терпець у референтки. - Так чи iнакше, я iнвалiдка через тi пацюковi зуби, i менi життєво небезпечно iти згорбившись.
- На мою думку, далi шукати не варто, - вирiшив начальник. - Одне з двох: "Срiбна шишка" або полетiла, або її знищено...
- ...або її закопали, - хрипко прошепотiв Твiнас i ткнув люлькою в землю. - Подивiться.
Всi забiгали очима по тих мiсцях, на якi вказувала люлька: прим'ятий кущик трави... пiсок... другий кущик... а з-пiд нього... з-пiд нього струменить перемiшане з пiском повiтря!
- Чи це часом не пилосос дме? - стукнуло в голову Кадрилю.
Всi четверо вiдразу взялися розгрiбати землю довкола повiтряного фонтанчика. Розгрiбати було неважко: пiсок був свiжорозпушений, а пучок трави гарненько стромлений - видно, недавно було копано й закопано.
- Хоч би знайти "Срiбну шишку" цiлою, - занепокоївся начальник, риючи лапами неначе лопаточками.
- Невже, - сумно здивувався Твiнас, - немає нiчого важливiшого за "Шишку"?
- А що може бути ще важливiшим? - здивувався начальник.