- I ще ми нарядили ялинку, - вторив йому песик.
- ...дочекалися гостей...
- ...i тут ми подумали: може, i ви не вiдмовитеся погрiтися бiля вогнища в таку нiч...
- ...Новорiчну нiч! Вперед!
Лялька ладна була вже зiстрибнути з корча, але схаменулася, затрясла головою i байдужим голосом подякувала:
- Дякую. Ви обидва дуже люб'язнi. Але все це марно.
- Чому? - в один голос запитали друзi.
Лялька нiчого не вiдповiла. Зневажливо повернулась до них спиною, притулилась лобом до корча й застигла, неначе воскова статуетка.
- Знай, - спробував налякати її песик, - якщо ти залишишся тут, на тебе нападе вовк з отакенною пащею! - Вiн розвiв переднi лапки скiльки мiг.
- ...i вiн тебе ось на такi шматочки, - зайчик зовсiм стулив лапки.
- Уууу! - завили обидва страшними голосами. - Ось пiдкрадається!
- Ви не лякайте мене i не показуйте, - холодно вiдрiзала лялька. - Я не хочу бачити, я не можу бачити.
- Чому ти не можеш? - здивувався песик.
Лялька повернула личко з опущеними повiками i тремтячими вiями:
- Тому, що я слiпа.
- Оце... так... - насилу вимовив зайчик.
- Нiчого, нiчого менi не треба, - сказала лялька i знову вiдвернулася. - Нi свята, нi вогнища, нi ялинки. Коли б пiдкрався вовк, то я б сама кинулася йому у страшну пащу. Все марно. Облиште мене саму.
Приятелi вiдiйшли вбiк, щоб порадитися.
- Оце-то нещастя! - захитав головою зайчик. - Я бiльше нiколи не буду скаржитись, що у мене одне вухо i пiвтора вуса.
- А я - що квасолина замiсть нiздрi, а замiсть хвоста... не скажу що.
- Ну вже! Хвiст як хвiст, - знову невинно збрехав зайчик.
- Але що робити? Хiба можна її тут покинути?
- Нi в якому разi!.. Тiльки ж вона опирається, немов коза.
- Шкода, - зiтхнув песик, - що тут немає пiнгвiна. Вiн би посмоктав люлечку i вiдразу щось розумне придумав.
- А я, - трошки образившись, сказав зайчик, - я сам без нiякої люльки знайшов цiлком пристойний вихiд: берiмо її за руки й ноги i - вперед!
- Але, - засумнiвався песик, - чи це не буде нахабством?
- А покинути її одну в лiсi - не нахабство?
- Твоя правда!
Приятелi потихеньку повернулися до корча, потерли лапки i як схоплять ляльку один за руки, а другий за ноги!
- Ой! - заверещала лялька. - Як ви смiєте!.. Вiдпустiть!.. Не хочу! Залиште мене одну!
Та її нiхто не слухав.
ШОСТИЙ
Нести було важко: ноги грузнуть у снiгу, а тут ще ледве тримаєш i ноша пручається. Часом ляльцi вдавалося вирватися, тодi вона падала в снiг i починала зариватися в глибину, наче крiт. Потрiбне було неабияке терпiння, щоб приятелi змогли знову схопити її i закинути за спину.
- Важко несете, - промовив незнайомий голос.
Песик i зайчик здивовано повернулись: недалечко стояв, наче iз землi вирiс, хтось у комбiнезонi, шоломi i здоровенних темних окулярах.
- До... добрий вечiр, - першим схаменувся песик.
- Щира правда, добрий вечiр, - трошки глузливо привiтався незнайомий i, бiльше нiчого не кажучи, схопив ляльку за поперек. Нести стало легше, i досить швидко вся четвiрка добралася до вогнища.
- От i причимчикували, - бадьоро сказав зайчик.
- З гостею i гостем, - додав песик.
- Все ясно, - сказав анiтрошки не здивований пiнгвiн, копаючи трiскою снiг навколо вгрузлого кубика.
- Гостю, - розпорядився зайчик, - посадимо в шапку.
- Ох, - забiдкалася жаба, - я ще не зiгрiлася, а вона вся в снiгу i холодна як крижина!
- Тому вона й повинна зiгрiтися, - суворо мовив зайчик. - Геть iз моєї шапки.
- Фе, зовсiм не по-джентльменськи, - з вiдразою сказала жаба й поплигала до своєї сумки, сподiваючись, що хоч шарфика у неї не вiдберуть. Та зайчик, нi слова не мовлячи, вiдмотав бiльше як половину й укрив ляльку. Песик докинув у вогнище оберемок хмизу, i полум'я затрiщало й вистрiлило iскорками. Потiм песик приволiк до вогнища кiлька товстих палиць, щоб було на чому сiсти. Усi повмощувались, як кому зручнiше. Останнiм сiв незнайомий i крiзь непрозорi скельця окулярiв загадково вдивлявся в палахкотливе вогнище. Щойно зараз усi помiтили, що один рукав його комбiнезона порожнiй, тiльки-но незнайомий поворухнеться, як рукав так i метляється, наче маятник у зiпсованому годиннику.
- Цiкаво, - занепокоїлась жаба, - чи ще багато сюди присуне з тiєї купи?
- Бiльше нiкого, - вiдповiв пiнгвiн, посмоктуючи свою люлечку.
- Звiдки ти знаєш? - не повiрила йому жаба.
- Пiлот, - тiльки й вимовив пiнгвiн, вказуючи на незнайомого.
- Хто пiлот? - не зрозумiла жаба.