Небачений повітряний атракціон під куполом цирку без стінки Три-Буш-три!
Елен та її партнери вправно піднялися вірьовочною драбиною. Погасло світло. Прожектори осяяли в повітрі стрункі постаті, що перелітали від однієї трапеції до другої. Барабан вибивав дрібний дріб.
Вони спускалися по канатах, розкланювалися, зникали за лаштунками, поверталися, викликані оплесками, знову зникали й знову поверталися, затримані жестом інспектора манежа. Всі дивилися на Елен, осяяну прожекторами красуню в трико з блискітками. До її ніг упав букет квітів. Миша оглянувся: букет кинув Валентин Валентинович. І він сюди приплентався!
В антракті Миша, Шнира й Паштет пройшли за лаштунки. На них чекала Елен. Вона була в сірому вовняному костюмі, туфлях на високому каблуці і в береті.
— Ти йдеш? — запитав Миша.
— Атож, я вже виступила.
— Я проведу тебе.
— Навіщо, ще ж одне відділення. — Вона кивнула на хлопчаків, котрі роздивлялися звірів у клітках. — Хто це?
— Хлопці з нашого двора. В них чудові акробатичні здібності. Може, ви їх подивитеся?
— Безпритульні, бездоглядні, невлаштовані, — засміялася Елен, — ти все ще клопочешся цим?
— Доводиться.
— А далі?
— Збираюсь у Плехановський.
— Кого він готує?
— Економістів.
— Будеш усе економити, рахувати, жадувати, — знову засміялася Елен. — Не нудно?
— Ти плутаєш: економіст — це не економка. Й нудьгувати я не буду, нудьгувати можна за людиною.
Миша скраснів. Освідчення, навіть таке віддалене, здавалося йому нав'язуванням себе.
— Це правильно, — погодилась Елен, — я дуже скучила за тобою, Генкою, Славкою.
— Ми тебе рідко бачимо, — мовив Миша, зрадівши з того, що вона не помітила чи вдала, що не помітила його освідчення.
— Я циркова, гастролюю, — неуважно проказала Елен, оглядаючись, певно на когось чекаючи — Як тобі подобається наш номер?
— Сподобався. Але я віддаю перевагу два-Буш-два.
— Чому? — В її голосі забриніла грайливість, трохи поблажлива: для неї Миша був ще хлопчик, він відчував це.
— Мені це дещо нагадує, - відказав Миша.
— Я не знала, що ти так прихильний до спогадів дитинства.
— До деяких дуже, — мовив він твердо.
— Доводиться поновлювати номер, інакше він набридне публіці, — сказала Елен. — Ти міг би дивитися весь час одне й те ж?
— Міг би.
— Якщо на арені будуть твої знайомі, — засміялася Елен. — Та не в усіх глядачів знайомі актори. Тепер у нас новий номер і він потребував нового партнера, Серьожу. Він приєднався до нас, а не ми до нього, й тому він теж став Бушем.
— Самозванець! — засміявся Миша.
Підійшли Ігор і Серьожа — стрункий молодий чоловік з мужнім обличчям.
— Знайомтеся: Миша, Серьожа.
У Серьожиному рукостисканні Миша відчув цілковиту до себе байдужість. У супроводі уніформіста з'явився Валентин Валентинович.
— До вас, — сказав уніформіст, звертаючись до Елен.
— Я захоплений вашою чудовою роботою, — мовив Валентин Валентинович.
— Спасибі, — відповіла Елен, — і за квіти спасибі.
— Оплески й квіти — єдине, чим глядач може висловити свою вдячність, — вів далі Валентин Валентинович. — Кого я тільки не бачив… Німців, італійців… Але ніякого порівняння! Подвійне сальто на такій висоті — дивовижно!
Ігор, ігноруючи Навроцького, спитав Мишу:
— Чого ж ти не привів Генку, Славку?
— Вони не можуть сьогодні, наступного разу прийдуть.
— Давненько я їх бачив.
Пролунав настійливий дзвінок, за ним другий.
— Ідіть, сказала Елен, — а то ваші місця займуть.