Після Юриних показань, слідчий Свиридов, походжаючи по кабінету, говорив Миші:
— У чому була неясність? Шаринець — дрібний кишеньковий злодюжка, і зв'язаний він з кишеньковими злодіями вищого класу — маравіхерами, їхньою мовою. Злодії дотримують своєї спеціальності, удосконалюються, набувають віртуозності. Було сумнівно, щоб професіональні маравіхери намагалися пограбувати квартиру, — у них не буває навіть відмичок. Юра викрав ключі — все стає на своє місце. Ключі були вручені Шаринцю…
— Вони були в Навроцького годину-півтори, не більше, — зауважив Миша.
— Цілком достатньо, щоб у будь-якій слюсарній майстерні виготовили такі самі. Отже, Навроцький вручив ключі Шаринцю. Але в чому полягало його завдання, поки що неясно. Викрасти документи? Вони Навроцькому не потрібні — товар відправлено, і перевірити нічого неможливо. Вбити Зиміна? Зовсім безглуздо. Гаразд! Розшукай своїх хлопчаків і тягни їх до мене. І якнайшвидше!
Через годину Миша був у Свиридова зі Шнирою й Паштетом.
Свиридов показав Паштетові на стілець коло стіни.
— Посидь осторонь, а ти, Льоню Панфілов, сядь коло мене й відповідай.
Свиридов розклав на столі фотографії.
— Ти впізнав би людину, з якою Шаринець вийшов з пивниці?
— Упізнав би, мабуть…
— Є він тут?
Шнира переглянув фотографії, показав пальцем на одну.
— Гадаю, цей.
— Точно?
Шнира ще раз переглянув фотографії.
— Гадаю, він.
— Ще кого-небудь із цих бачив?
— Ні.
— Сядь на місце Паштета, а ти, Паштет, сядь сюди.
Шнира й Паштет помінялися місцями. Свиридов потасував фотографії, розклав їх в іншому порядку.
— Покажи, з ким Шаринець вийшов з «Гротеску»?
Паштет показав на того ж, на кого показував і Шнира.
— Кого ще з цих людей бачив?
Паштет показав ще на літнього чоловіка, трохи брезклого, з важким поглядом.
— Оцього.
— Коли? Вчора? Позавчора?
— Раніше.
— Де?
— У дворі, де приймають порожні пляшки.
— Він пляшки здавав?
— Ні, проходив через двір. Пивниця поряд зі складом, у паркані прохід… Я його разів зо два бачив.
Свиридов підкликав Шниру, показав фотографію.
— А ти його бачив?
— Ні, не пам'ятаю.
— Він бачив, а ти не бачив?
— Шнира старого забалакував, — пояснив Паштет, — а я в черзі стояв, на всі боки дивився, от і бачив.
— Гаразд! — Свиридов зібрав зі стола фотографії, поклав у шухляду. — Заждіть у коридорі, хлопці, а ти, Мишо, затримайся.
Шнира й Паштет вийшли.
— Я вірю цим хлопцям, — сказав Свиридов, — і все-таки прохання: сьогодні вони ні з ким не входять у контакт, нікому не розповідають, що були в мене й розпізнали цих людей.
— Братимете? — здогадався Миша.
— Можливо. Зацікав хлопців чимось, тримай при собі, не спускай з них очей.
— Я хотів би взяти участь в іншій справі.
— Це виключено. Може не обійтися без стрілянини.
— Тим паче хотілось би.
— Я не встигну оформити твою участь. Зате обіцяю: ти будеш на їхньому допиті, більшого не можу — закон.