Он як, ти вдячний! — відгукнувся чернець, вихоплюючи з піхов свого меча. — Тоді, клянусь честю, ти зараз же покажеш, яка твоя дяка. До речі, мої богоугодні справи набагато важливіші за твою мирську суєту, і вони мене кличуть на той бік струмка. Я бачу, ти благочестива людина, яка ніколи не відмовиться прислужитися церкві. Так от я й мушу тебе попросити, щоб ти зробив для мене те ж саме, що я зробив для тебе. Коротше кажучи, синку, ти повинен перенести мене на той бік.
Все це було сказано досить ввічливим тоном, але чернець так блискавично оголив меча, що Робін не мав часу ані зняти лук з-за спини, куди він його закинув, щоб не намочити у воді, ані одв'язати піхов з мечем.
Ну що ви, добрий отче! — заперечив він, намагаючись виграти якусь хвилину, — Адже я замочу ноги!
Хіба твої ноги кращі за мої? — відповів той, — А я ж, бачиш, уже промок до ниточки і боюсь, що тепер мене звалить ревматизм.
Я слабкіший здоров'ям, ніж ви, — хитрував далі Робін, — і той величезний шолом, меч та щит потягнуть мене на дно посеред струмка, не кажучи вже про те, що при цьому постраждає і ваша свята персона.
Гаразд, я дещо скину, — спокійно відповів чернець.—
Обіцяй, що перенесеш мене через потік, я залишу тут усю свою зброю.
Згода! — вигукнув Робін, і чернець одразу почав знімати з себе військовий обладунок. Робін, як і обіцяв, підставив йому свою широку спину і, коли чернець умостився на ній, побрів через потік.
Дно річечки було всипане круглим слизьким камінням, течія плинула швидко, і глибина її сягала вище пояса. До того ж Робіна гнув тягар значно більший, ніж той, який перед цим ніс чернець, бо ревний служитель церкви виявився неймовірно важким. А тут іце Робін не знав у цьому місці броду, і через те посувався вперед, наче п'яний, то провалюючись у глибокі ями, то спотикаючись об кругляки. Одне слово, він ішов так, що кожної миті або їздець міг звалитися в річку, або ж вони обидва могли опинитись під водою. Та товстобокий чернець на це не зважав. Штовхаючи свого «коня» п'ятами між ребра, він хвацько розправив плечі, ніби їхав на великий турнір, а бідолашний Робін, стікаючи потом, жадібно хапав повітря, мов справжній загнаний кінь. Та зрештою він якось видряпався на берег і звільнився від свого важчезного вантажу.
Але як тільки чернець став ногами на землю, Робін ухопився за свій меч.
Ну, святий отче, — вигукнув він, шумно відсапуючись і витираючи з чола рясний піт, — що там речуть ваші писання, які ви так охочі цитувати? «Хай не стомлюють тебе добрі діяння»? Тож несіть мене негайно назад, бо інакше я посічу на капусту вашу гарненьку льолю!
В сірих очицях ченця знову майнули хитрі вогники, що не віщували Робіну нічого доброго, але мова його, як і раніше, була спокійна і ввічлива.
Ну й гаряча в тебе голова, синку, — мовив він, — бачу, що навіть вода не остудила її. Доведеться ще раз підставити спину насильнику та нести тягар людської гордині.
З веселим сміхом Робін знову осідлав ченця і, тримаючи в руці оголений меч, зібрався спокійненько перевезтись через потік. Та поки юнак думав над тим, як дошкульніше покепкувати з монаха, коли той перевезе його на протилежний берег, він раптом відчув, що котиться вниз з широкої ченцевої спини. Робін судорожно сіпнувся, намагаючись утриматись, але чернець крутнувся і пожбурив його у найглибшу ковбаню, так що тільки бовкнуло.
Ось тобі! — голосно вигукнув святий отець. — А тепер, голубе, вирішуй сам: хочеш — тони, хочеш — пливи!
І він без дальших церемоній побрів на свій берег, а Робін, захлинаючись і відпльовуючись, борсався у воді, поки нарешті спромігся ухопитися за гілку верби й видертись на сухе з протилежного боку.
Холодна купіль розпалила Робіна не на жарт, хоч він і промок до нитки. Юнак схопився за лук і став посилати в святого отця стрілу за стрілою. Та чернець тільки реготався і зважав на них не більше, ніж на звичайні градини, бо стріли із дзвоном відскакували від його сталевого щита, не завдаючи йому ніякої шкоди.
Стріляй, стріляй собі, парубче! — вигукнув чернець, — Продовжуй, як і почав! Літній день довгий, а я не збираюсь тікати!
І Робін стріляв, поки не стало стріл, а потім з безсилої люті почав осипати свого супротивника лайкою.
Негідник ти! — крикнув він через потік, — Лицемірний псаломник! Як ти смів ображати наш чудовий англійський пудинг! Ось тільки підійди, щоб можна було дістати мечем, я не подивлюся на духовний сан, виголю тобі тонзуру чистіше, ніж вона виголена у найлисішого монаха!
І чого ото пащекувати! — байдуже кинув у відповідь чернець, — Пустословити грішно так само, як і блюзнірити. А якщо хочеш побитися на мечах — чекай мене на середині річки!
По цій мові чернець з мечем напоготів ступив у воду й побрів на середину потоку, де його зустрів розлютований Робін.
І там розігрався запеклий бій. Супротивники то зовсім вискакували з води, то присідали в ній по саму шию, то відхилялися назад, то напирали один на одного. Двобій тривав уже довго без переваги з будь-чийого боку. Мечі виблискували в промінні призахідного сонця і тут же схрещувались в ударах, від яких на друзки розлетілася б менш гартована зброя, а слабкіші руки просто не втримали б її. Довго вони так билися, але жоден усе ще не міг перемогти. Багато блискавичних ударів потрапило в ціль, проте всі ці удари тільки переконали Робіна та ченця, що на кожному з них кольчуга, яку неможливо пробити. Але ребра в них все ж таки добре боліли. Через те, за взаємною згодою, вони час від часу спинялись, щоб ухопити повітря, і в ці короткі перепочинки остовпіло дивились один на одного, бо жодному з них ще ніколи не доводилось зустрічати такого несхитного супротивника.
Та ось, кинувшись у нову шалену атаку й водночас відбиваючи напад ченця, Робін послизнувся на круглякові й упав на коліна. Однак його супротивник і не подумав скористатися з цієї нагоди: він спокійно чекав, поки Робін знову стане на ноги.
Клянусь пресвятою дівою, — вигукнув розбійник свою улюблену клятву, — що за все життя я не зустрічав бійця, який би так шляхетно ставився до супротивника! Я маю велике прохання.
Яке? — гаркнув чернець.
Дозволь мені дмухнути тричі в оцей ріжок.
Ну що ж, можеш погратися, — відповів дивовижний чернець, — дмухай, хоч дух з тебе геть.
Робін Гуд — так розповідає старовинна балада — приклав ріжок до вуст і, зібравши всі сили, засурмив. Три дзвінкі згуки розітнули повітря й тихою луною завмерли серед навколишніх горбів. І не встигли пальці Робіна випустити ріжок, як з півсотні йоменів з луками напоготів вискочили з усіх боків, неначе з-під землі.
Що за люди біжать сюди, аж спотикаються? — запитав чернець.
Це мої молодці, — з полегкістю відповів стомлений Робін Гуд, відчуваючи, що прийшов нарешті його час посміятися.
Але чернець не збентежився.
У мене також є прохання, — сказав він, — і майже таке саме, як у тебе. Дозволь мені тричі свиснути в кулак.
Будь ласка, свисти, — відповів Робін. — Я не хочу бути нечемою.
Чернець приклав кулак до рота й засвистів так, що далеко було до цього свисту ріжкові Рофна. І тієї ж миті на тому боці струмка, неначе з-під землі, вискочило з півсотні величезних лютих псів. Вони мчали скаженим галопом і опинились біля води в той же час. коли з цього боку до річкй добігли Робінові друзі.
Собака проти кожного твого молодця, а я — проти тебе! — вигукнув чернець, виявляючи готовність знову лізти в бійку.
Зав'язалась небачена і найбезглуздіша сутичка. Стютлі. Мач Маленький Джон та інші розбійники посилали співучі стріли на протилежний берег, але ченцеві пси, навчені до цього своїм господарем, спритно вивертались, бігли слідом за стрілами і приносили їх назад у зубах, як нинішні собаки приносять закинуті палиці.
Отакої чудасії мені ще не доводилося бачити! — здивовано вигукнув Маленький Джон, — Та це ж справжнє чаклунство!
Вгомони своїх собак, отче Туку! — закричав Вілл Пур пуровий, який тільки щойно прибіг до річки і, побачивши дивовижну баталію, реготав, аж за боки брався.
Отець Тук! — вихопилось у враженого несподіванкою Робіна. — То ви є отець Тук? Тоді вважайте мене своїм другом, бо саме вас я й шукав.
Я скромний чернець-пустинник, отець Тук з Фаунтейнз Дейля, — відповів той, засвистівши на своїх собак. — Сім літ служив я в тутешньому абатстві — читав недільні проповіді, вінчав, хрестив, відправляв похорони, а коли треба було, то й бився зі зброєю в руках. Не буду вихвалятися, проте досі мені ще не доводилося зустріти такого лицаря, солдата чи йомена, перед яким би я відступив. Але ти прекрасний вояк. Це я мушу визнати.
Ще б пак! Адже вам допомагав у цьому хрещенні сам Робін Гуд! — сказав Вілл Пурпуровий і лукаво поглянув на обох супротивників, що стояли в промоклому до ниточки одязі, з якого струмками стікала вода. Ватага відповіла на цей дотеп голосним сміхом, до якого приєдналися й Робін з ченцем.
Робін Гуд! — вигукнув служитель церкви, хапаючись від сміху за боки, — То ти і є той знаменитий йомен? Диви, яке щастя! Я багато чув про твої діяння, і коли б знав раніше, хто ти, то не тільки переніс би тебе на той бік, а й поділився б з тобою своїм пирогом.
Щиро кажучи, — весело відповів Робін Гуд, — саме отой пиріг і призвів мене до грубіянства. Отже забирай його та своїх собак і ходімо до нас у ліс. Ти нам конче потрібний — через те я й пішов сьогодні тебе шукати. Ми поставимо тобі капличку в Шервудському лісі, і ти оберігатимеш нас від усіх диявольських підступів. Ну як, згоден ти вступити до нашої ватаги?
— Авжеж, тільки не примушуйте мене постувати! — бадьорим голосом вигукнув Тук, — Зараз перебреду іце раз через оцей благословенний ручай та й подамся з вами до лісу, щоб служити там вірою й правдою, як тільки може служити бідний скромний чернець.
Так Робін Гуд зустрів собі рівню, і його ватага збагатилась на ченця Тука, який виявився не тільки досвідченим лісовиком, але й чудовим кухарем.
Розділ восьмий
ЯК БУЛО ОБВІНЧАНО АЛАНА ДЕЙЛЯ
— Своє ім'я, — так мовить Роб,