Локслі і його товариші поцілували шарфи на знак готовності прислужитись її величності королеві.
Король здивовано подивився на свою дружину.
Хто ці люди? — запитав він.
Та тут до королівської ложі підбіг високоповажний єпіскоп Герфорда. Обличчя його то багровіло, неначе буряк, то блідло, мов крейда.
Прошу пробачення, ваша величносте! — закричав він, — Але я мушу попередити, що це розбійники! Отой, у пурпуровому одязі, то ж сам Робін Гуд! А це Маленький Джон, Вілл Стютлі, Вілл Пурпуровий і Алан Дейль! Вони прославились своїми насильствами на всю країну!
Мілорд єпіскоп пересвідчився в цьому особисто, — багатозначно докинула королева.
Чоло короля спохмурніло. Ім'я Робіна Гуда було йому добре відоме, як і всім присутнім на турнірі.
Це правда? — суворо запитав він.
Так, мілорде, — спокійно відказала королева. — Але згадайте, ви пообіцяли їм свою ласку.
— Я свого слова дотримаю, — промовив король, ледве пересилюючи гнів. — Але нехай затямлять ваші безстрашні розбійники: я дарую їм сорок днів і ночей. Коли ж цей термін скінчиться, нехай шукають собі безпечніше місце десь-інде! — потім, обернувшись до своїх лучників-переможців на сьогоднішньому турнірі, додав: — Тепер ви всі чули, що я побився об заклад з королевою, вірячи в вашу доблесть. Ось перед вами її обранці — вільні стрільці Шервуда та Бернесдейля. Слухайте мене уважно, Гільберте, Тепусе, Гоффрі, Елвіне і Кліфтоне! Якщо ви переможете цих бродяг, я з горою наповнюю ваші капелюхи сріблом, а того, хто завоює першість, висвячу в лицарі. Коли ж ви зазнаєте поразки, я віддам усі призи, заради яких ви змагались, Робіну Гудові та його дружкам. Таке моє слово!
«Робін Гуд і його знамениті розбійники!» Ця звістка промчала по натовпу, мов лісова пожежа. Тисячі ший витяглись до краю, бо кожному хотілося побачити славнозвісних лісовиків, які заради королеви не побоялись накликати на себе гнів самого короля.
Знову було встановлено цілі за двісті сорок кроків, і знову десять лучників мали пустити по три стріли кожен. Гільберт і Робін кинули жеребок. Розпочати змагання випало людям короля. Перший мав стріляти Кліфтон.
Вийшовши на старт, він твердо поставив ноги і, перед тим як розтягнути тятиву, послинив пальці, бо вирішив за всяку ціну поліпшити свій сьогоднішній рахунок. І треба сказати, що він цього домігся: перша його стріла влучила в яблучко, хоча й не в самий центр. Друга вдарила майже поруч, і тільки третя трохи відхилилася вбік, уп'явшись у друге коло. Але натовп схвально загув, бо це був найкращий результат, який сьогодні показав Кліфтон.
За Кліфтоном повинен був стріляти Вілл Пурпуровий. Вийшовши на позицію, він уважно вибрав три ідеально круглих і добре оперених стріли.
Не хвилюйся, братику, — стиха мовив до нього Робін, — Твій попередник лишив достатньо місця в центрі мішені, щоб туди лягли всі твої стріли.
Проте слова Робіна не принесли користі. Вілл прицілювався надто довго, і це тільки пошкодило справі. Перша його стріла дуже відхилилась від цілі і влучила у друге коло — далі навіть, ніж найгірша стріла Кліфтона.
Що ти робиш, братику! — стривожено мовив Робін. — Відкинь геть ту бісову обережність і відпускай тятиву раніше, ніж вона вріжеться в пальці!
Цією порадою Вілл скористався з успіхом, і дві його останні стріли пролетіли так само вільно, як через галяву в Шервуді. Обидві вони влучили в яблучко, причому одна навіть ближче до центра, ніж краща стріла Кліфтона. Проте за загальною кількістю очок переможцем було визнано королівського лучника.
Вілл Пурпуровий тільки мовчки зціпив зуби. Натовп кричав, вимахуючи жовтими вимпелами, щоб догодити його величності королю.
Цілі звільнили для іншої пари — Гоффрі й Алана Дейля. І одразу ж у руках численних фрейлін королеви затріпотіли вимпели Алана, а на щоках однієї з дам заграв рум'янець гордості.
Якщо ваш чоловік уміє тримати в руках і лук так, як арфу, — щиро запевняли місіс Дейль фрейліни, — то у його суперника мало шансів на перемогу!
Слова ці справдилися. Гоффрі випустив сьогодні чимало вдалих стріл, завдяки яким і попав у першу п'ятірку, але зараз його постріли хоча й були влучні, проте лишили молодому менестрелю неторкнутим яблучко цілі. До того ж Алан стріляв так граціозно, що викликав щире захоплення глядачів. Коли він вийшов переможцем, йому аплодували не тільки дами з королівського почту, але й майже всі їхні кавалери.
Тут варт нагадати, що ватага Робіна Гуда весь час проводила в лісі товариські змагання на кращу стрільбу з лука. Суперником Робіна довгий час був Вілл Стютлі, але зрештою і йому довелося визнати, що з Робіном ніхто з них не може зрівнятись.
Друге місце завжди ділили між собою Маленький Джон та Стютлі, які нізащо не хотіли поступитись один перед одним. Тепер вони жадібно дивилися на свого ватажка, чекаючи, кого він призначить стріляти третім. Глянувши на їхні обличчя, Робін ніби прочитав думки своїх помічників. Весело усміхнувшися, він узяв дві соломинки і затиснув їх у руці.
Хто витягне довшу, той стрілятиме зараз, — загадав ватажок розбійників. Довша соломинка припала Віллу Стютлі.
Проти нього виступав Елвін Уельський, чий рахунок був ніскільки не кращий, ніж у Гоффрі. Але Стютлі не скористався помилками свого супротивника. Головним недоліком у його стрільбі було те, що він дуже поспішав і взагалі легковажив. Сьогодні цей недолік переріс у справжню небезпеку, бо випадковий виграш Маленького Джона на соломинках зіпсував Віллу настрій. Перші дві стріли він пустив майже одночасно, але влучили вони значно далі, ніж стріли Елвіна.
Хлопче! Хлопче! — заволав Робін Гуд, — Ти забув про честь королеви і славу нашого Шервуда!
Прошу пробачення, отамане, — одказав винувато Вілл; водночас пускаючи останню стрілу. Вона тонко просвистіла в повітрі і вп'ялася в самісінький центр цілі. Це був найкращий постріл сьогоднішнього дня.
Одні кричали, що переміг Стютлі, інші відстоювали Елвіна, проте за більшістю очок переможцем було визнано Елвіна Уельського. Король знову обернувся до королеви.
Ну, що ви скажете тепер? — з тріумфом у голосі запитав він, — Два з трьох можливих — на мою користь. Вашим розбійничкам треба стріляти краще, щоб виграти вам заклад.
Королева лагідно усміхнулася.
Ваша правда, мілорде, — мовила вона, — але залишилося ще дві пари. Не забувайте, що в мене ще є Маленький Джон і сам Робін Гуд.
А ви, моя люба, забули, що вони матимуть справу з Тепусом і Гільбертом.
На цьому вони замовкли і прикипіли очима до арени. Мабуть, король Генріх II ніколи не чекав з такою тривогою нападу ворога на його землі, як кінцевих наслідків цього змагання.
Зараз стріляв Тепус, який допустився тієї ж помилки, що й Вілл Пурпуровий. Він надто затримав розтягнений лук, і перші його дві стріли були далеко не кращими, хоч одна з них і влучила в яблучко. Зате третя лягла точнісінько в центр, повторивши останній постріл Стютлі. Це був другий найкращий постріл на сьогоднішньому турнірі. Натовп зустрів його зливою оплесків. Але ці оплески були тихим зітханням у порівнянні з тим ревом, яким глядачі відповіли на кожен постріл Маленького Джона.
Було таке враження, ніби цей добродушний велетень навмисне хотів познущатися з Тепуса. Одну за одною він пустив дві стріли так, що вони зірвали оперення на стрілах його суперника, але все ж таки лягли ближче до центра. Третьою стрілою Маленький Джон повторив улюблену витівку лісовиків: пустив її так, що вона пролетіла по граціозній кривій і, вибивши з центра стрілу Тепуса, впевнено зайняла її місце.
Король не вірив своїм очам.
Слово честі,— вигукнув він, — цей парубійко заслуговує титула герцога або міцної шибениці! Не інакше, він водиться з самим сатаною! Ніколи ще я не бачив, щоб хтось так стріляв!
Рахунок зрівняно, мілорде, — мовила королева. — Тепер подивимося, що нам покажуть Гільберт та Робін Гуд.
Гільберт вийшов на старт і впевнено послав усі три стріли в яблучко. Це був його найкращий результат. Але в центрі яблучка, коли придивитись уважно, між стрілами залишилася маленька шпаринка.
Добра робота, Гільберте! — поздоровив його Робін Гуд. — Ти достойний суперник, і з тобою варт позмагатися, — Говорячи це, він став у бойову позицію, — Коли б ти поклав одну стрілу осюди, — Робін вистрілив раз, — другу осюди, — він вистрілив удруге, — а третю осюди, — він вистрілив востаннє, — тоді, можливо, король і мав би підстави оголосити тебе першим лучником Англії!
Але останні його слова потонули в шаленому ревові й оплесках, які свідчили, що досі нічого подібного ніхто з присутніх не бачив. Перші дві стріли, пущені Робіном, заповнили крихітний простір, що залишався в центрі яблучка, а третя вгризлася між ними; і всі три, ставши вряд, ніби утворили одну широчезну стрілу.
Вражений король сердито підхопився з місця.
Гільберта ще не переможено! — вигукнув він. — Хіба його стріли не влучили в центр мішені? А за всіма правилами це найкращий результат у стрільбі з лука!
Робін низько вклонився.
Як вашій величності буде завгодно, — мовив він, — Але дозвольте мені поставити власну мішень, і ми повторимо все спочатку.
Король похмуро махнув рукою. І тоді Робін повторив другу улюблену штуку лісовиків: на те місце, де раніше стояла ціль, він устромив у землю тоненьку лозинку, очищену від кори.
Ну, друже Гільберте, — весело гукнув він, — гадаю, ти зможеш влучити оту ціль!
Куди там влучити, — відповів Гільберт, — я ледве бачу її звідси. Але заради честі короля все ж спробую…