А інші додали:
Він зовсім не знає ціни добру, і перший-ліпший спритний чоловік може обдерти його до нитки.
Шериф ладен був навіть з свого рідного брата зідрати останню сорочку, тому він не міг відмовитися від спокуси обдерти молодого марнотратця. До того ж він був радий мати в себе гостя, який обіцяв звеселити компанію за бенкетним столом. Отже, як було уже сказано, шериф посадовив Робіна поруч себе, приділяв йому найбільшу увагу й несамовито реготався з його жартів; хоча, правду кажучи, сміх важко було й стримати, бо Робін сипав такими дотепами та жартами, від яких усі присутні хапалися за животи.
Останній з гостей прийшов єпіскоп Герфорда. Прочитавши передобідню молитву, він сів біля шерифа зліва. Товсте драглисте тіло священика ще більше підкреслило пісну худорлявість господаря дому.
Після молитви, поки слуги заносили в залу дерев'яні таці з м'ясними стравами, Робін підвівся з місця і сказав:
Ми з вдячністю прослухали молитву мілорда єпіскопа. А тепер, любі друзі, веселіться й пийте, — я не поїду звідси, поки розплачуся, хоч це вже й коштує мені більш як п'ять фунтів. Отже, мілорди й джентльмени, не жалійте вина, пийте на здоров'я.
Ви тільки послухайте, послухайте, що він меле! — зарепетували різники.
Ох же й веселун, — мовив шериф, — тільки ж цей бенкет влаштував я сам. Однак у тебе, мабуть, не одна сотня голів худоби і дуже багато землі, якщо ти так легко розкидаєшся грішми.
О, цього в мене вистачає,— відповів Робін, і в його очах застрибали бісики. — П'ятсот рогатих худобин є в мене та моїх братів, і жодної з них ми досі не змогли продати.
Ось чому я став різником. Проте я не розуміюся на торгівлі й радо продав би всю череду, коли б тільки знайшовся покупець.
У шерифа прокинулась його невситима зажерливість. «Якщо цього дурника все 'дно хто-небудь обскубе, — подумав пін, — то чому цього не зробити мені?»
То ти кажеш, п'ятсот голів? — поквапливо перепитав він Робіна.
Точніше, п'ятсот десять ситих, вгодованих худобин, яких я хоч зараз згоден продати за підхожу ціну. їй-бо, тому, хто заплатить мені готовими грішми, я віддам усе це добро за двадцять золотих кружечків. Хіба я дорого правлю. панове.
«Чи бачив ще хто такого недоумкуватого різника?»— дивувався шериф: він зовсім забув про свою гідність і в усіх на очах підштовхнув ліктем у бік товстого єпіскопа.
Послухай мене, хлопче, — видушив він з себе крізь деренчливий сміх, — я завжди готовий допомогти кожному бідакові в моєму графстві. Тож якщо не знайдеш покупця за цю ціну, я сам куплю твою череду.
Така щедрість остаточно покорила Робіна, і він почав вихваляти шерифа до небес, говорячи, що ніколи й нізащо не забуде його добрості.
Ну годі, облиш, — сказав шериф, — адже це звичайна торговельна угода. Приганяй завтра на базарний майдан свою худобу та бери гроші.
Ні, ваша світлість, — відказав Робін, — це нелегко буде зробити, бо моя худібка розбрелася по пасовиськах. Але пасовиська недалеко, щонайбільше за милю від Геймвелла. Може, ви самі завітаєте до мене завтра й одберете собі кращих тварин?
О, з великою охотою, — сказав зажерливий шериф, забувши про всяку обережність, — Переночуй у мене, а вранці поїдемо разом.
Робін замислився, бо зовсім не мав наміру залишатися в домі шерифа на ніч. Він намірився був запропонувати останньому певне місце зустрічі, та зміркував, що це може никликати підозру. Робін уважно подивився на гостей. Бенкет був у самому розпалі, і всі різники не відривались від келихів. Шериф і Робін розмовляли півголосом, а мілорд єпіскоп солодко куняв.
Згоден, — нарешті промовив Робін.
Як тільки він це сказав, раптом широко розчинилися двері й до бенкетної зали ввійшов слуга, несучи перед собою тацю з келихами, наповненими підігрітим вином. Робін позирнув на нього, і на його обличчі з'явився мимовільний вираз надзвичайного подиву, який він, одначе, тут же поборов. Слуга також помітив Робіна. Він, наче вкопаний, зупинився біля дверей, а потім, удавши, ніби щось забув принести, повернувся і вийшов з зали.
Це був Маленький Джон.
Десятки питань заворушились у голові Робіна, і на жодне з них він не міг знайти відповіді. Що робить Маленький Джон у домі шерифа? Чому він нічого не сказав своїм товаришам? Чи вірний він їм? Чи, може, він зрадник?
Але ці підозри розвіялись так само швидко, як і виникли. Довірливе серце Робіна підказувало йому, що Маленький Джон ніколи не зрадить друзів.
Робін підбадьорився і знов почав сипати дотепними жартами, примушуючи братися за боки й самого шерифа і його вже досить п'яненьких гостей.
Пісню! — раптом загорлав хтось за столом, і цей крик підхопили всі. Робін скочив на стілець і заспівав:
Зголосилась дівка в свято
Різничихою стати,
І щораз по тій причині
Говорив різник дівчині:
— Ой голубко моя люба,
Будем жити мило-любо.
Я тобі — щодня м'ясця,
Ти спечеш мені хлібця.
Гепаючи келихами об стіл, гості приєднались до нього хором:
Он до ласого як звик Ноттінгемський наш різник! Гей, гей, о-ге-гей, Ноттінгемський наш різник!
Поки пісня стрясала стіни бенкетного залу, знову з'явилися слуги й наповнили келихи. Серед слуг був і Маленький Джон. Він підійшов до Робіна і, голосно запитавши, чи не хоче той ще вина, пошепки додав:
— Увечері чекаю на тебе в коморі.
Робін кивнув головою і заспівав ще голосніше. День кінчався. Гості почали прощатися. Гикаючи, вони подовгу розкланювались перед шерифом і зовсім не помічали сонного єпіскопа.
Коли всі розійшлися, шериф наказав одному із слуг провести Робіна в його кімнату, нагадавши, що вони зустрінуться вранці за сніданком.
Робін дотримав слова. Увечері він поговорив з Маленьким Джоном, а другого дня зустрівся з шерифом. Проте Маленький Джон мав стільки пригод, відколи залишив ліс, що йому слід відвести окремий розділ.
Отже повернімось до цієї історії, про яку оповідають старовинні народні балади, і дізнаємось, як Маленький Джон потрапив у слуги до шерифа.
Розділ четвертий
ЯК МАЛЕНЬКИЙ ДЖОН СТАВ СЛУГОЮ ШЕРИФА
Тепер послухайте, як Джон
Прислужував шерифу,
А під кінець таке утнув
— Покотишся зо сміху.