… Поручик Дзюба майже слідком за полковником вискочив з кабінету, коли той поспішав на виклик до генерала. Він здогадувався, що трапилося щось незвичайне. І, можливо, нарешті пощастить з'ясувати, чи одержав Денисенко повідомлення про намір денікінців і негайно змінив маршрут, чи вже нині Мокрєєв разом э Пальчевським ділять захоплене золото?..
Дзюба став під стіною комори. Поруч майнула тінь.
— Чередниченко? — тихо гукнув навздогін. ~ Пане поручику, біда, — подав голос коновод.
— Яка біда?
— В Орла передня нога розпухла, ось ідіть, ваше благородіє, погляньте.
— Підкову перевіряв, може, вухналі впилися?
— Не кований на передні, ваше благородіє, — голосно заперечив коновод.
Зайшли у конюшню. Чередниченко щільно причинив двері і почав розповідати:
— Кому біда, а нам — радість. Зустрів я оце коновода полковника Соснова. А той мені на вухо: привезли до штабу ящики з ешелону більшовицького. Генерал Мокрєєв саме зайнятий був, то й доручив полковнику дослідити ті сейфи. Соснов з кількома офіцерами заходились біля вантажу. Тільки відкрили сейф, а зсередини як бабахне! Хто впав, хто з гарячки метнувся на городи…
— Правду кажеш? То це чудово, Григорію! — не стримав радості Дзюба. — Ну й молодці! А Василько ж який! Винахідливого помічника ти мені дав. Ну, а тепер я піду, щоб не пропустити Пальчевського, а ти будь поблизу, можливо, знадобишся.
Дзюба почув важкі кроки полковника і швидко вскочив до кабінету.
Пальчевський враз наче постарів.
— Панове, — не підводячи очей на присутніх, притишеним голосом заговорив полковник, — вибачте, я поспішив з повідомленням про успіх, якого, на жаль, ми не маємо. Золотий запас червоні відправили іншим шляхом, а яким — невідомо. Ми з вами до ранку маємо знайти коштовності, інакше… — Пальчевський замовк і суворо поглянув на своїх підлеглих. — Іншого й бути не може!
Полковник нарешті опанував себе. Він чітко віддавав накази. Офіцери, які не одержали термінових завдань, повинні весь час перебувати біля штабу і чекати будь-якої хвилини на виклик.
Послужливий Дзюба, що завжди з підкресленою відданістю крутився перед начальством, і на цей раз був наділений особливою довірою: Пальчевський призначив його своїм оперативним зв'язковим. Відразу і доручення дав: викликати Семенова, який після повернення з Києва відлежувався на сіннику в сусідньому дворі.
Семенов з'явився заспаний і пом'ятий, здивовано мружачись на світло.
— Відпочили? — повернув його до тями басовитий голос Пальчевського.
— Дякую, пане полковнику, але, даруйте, не встиг з Лозенком ні вмитися, ні поголитися.
— Вигляд маєте той, що треба. Ось так і негайно в дорогу — знову до Києва. Крім Лозенка, візьміть ще кількох помічників, вони знадобляться. Пробирайтесь до чорнявого і доручіть йому негайно зв'язатись з Кротом, щоб дізнатись, куди з київського банку подівся золотий запас. Зв'язківця з донесенням пошлете до мене. А самі — навздогін за скарбом! Хай вам щастить!..
Дзюба провід через подвір'я Семенова, тепло розпрощався з ним і подався до стайні.
— Григорію, ти тут? — причинивши двері, гукнув у темінь конюшні.
— Слухаю, пане поручику, — зашелестів коновод сіном, підводячись з долівки.
— Сам?
— Крім коня, нікого.
— Значить, так, друже: в губчека діє агент на прізвисько Кріт. Пальчевський тільки-но послав до нього людей — дізнатися про змінений маршрут ешелону з коштовностями.
— Настав час і мені вирушити до міста. Я вас правильно зрозумів?
— Так, Григорію…