— Порожнiсiнька! Ги-ги-ги! Здоровила схопилися за животи, ледь не падаючи з колоди.
— Це все я придумав, — похвалився один.
— А я деталi дiстав, — додав другий.
— Одне слово, ми — розумнички! — Вони обнялися i знову зареготали.
Iз подальших балачок Бевзевих дружкiв хлопчаки зрозумiли, чому Сем так змiнився. Виявляється, його знайомi зловили Бевзя в пастку.
Якось увечерi вони сидiли на майданчику. Коло них на колодi стояв транзисторний приймачцi наживка". Насправдi ж це був бракований корпус вiд приймача, набитий усякими радiодеталями, що давно вийшли з ладу. Задум у здорованiв був простий: хтось iз хлопчакiв попросить покрутити приймача, той розсиплеться — адже корпус був поламаний! — i вони здеруть з "винуватця" грошi за "попсовану" рiч.
I треба ж такому статися, що на цю "наживку" клюнув Сем!
— Можна покрутити? — нерiшуче запитав вiн, пiдходячи.
— Та чого там, крути, пацан, не жалко! — Вони переморгнулися.
Сем обережно торкнув приймача — i злякано вiдскочив! Той пiсля першого ж дотику розвалився навпiл, i з нього посипались деталi.
— Ага! — загорлав один.
— Ого! — загорлав другий.
— Зламав! — загорлали обоє. — Тепер плати четвертак, бо iнакше!.. — I два кулаки промовисто замелькали перед Семовим носом.
— Де ж я стiльку дiстану? — жахнувся Сем.
— У дружочкiв своїх! — реготнув один.
— У колег меншеньких, — реготнув другий.
I хоч як Семовi не хотiлося обдирати малечу, iншого виходу вiн не бачив: мама категорично вiдмовила йому. Отак вiн поступово, наклавши на хлопчакiв уже вiдому вам данину, спершу iз Семена перетворився на Сема, а невдовзi став Бевзем.
Щоправда, в глибинi душi вiн дав собi слово: тiльки-но виплатить борг, вiдразу вiдмiнить данину. Та лишалося ще дванадцять карбованцiв…
— Ну й ну! — Васько та Христофор переглянулися. — Треба йому розказати всю правду! — вирiшили вони.
Аж тут з'явився i сам Бевзь.
Христофор i Васько вилiзли iз своєї схованки i пiдiйшли ближче до компанiї.
— Семе! Можна тебе на хвилинку? — тихо покликав Христофор.
— Чого вам, шмаркачi? Грошики принесли? Давайте!
— Нема в нас грошей, — виступив наперед Васько. — Ще не дiстали.
— Чого ж тодi приперлися? — пiдвiвся з колоди Бевзь. — Шпигуєте за мною, хочете директоровi настукати? А от я вас! — I вiн зробив крок до хлопцiв.
— Нiкому ми стукати не збираємось, у нас до тебе особиста справа. Пiдiйди на двi хвилини, — попросив Христофор.
— Тобi ж краще буде! — додав Васько.
— Що-о-о?! — ревонув Бевзь вiд такого зухвальства. — Ви мене залякувати?! — Вiн пiдсмикнув рукава на курточцi й посунув на хлопцiв, якi лише вiд самого Бевзевого вигляду так i заклякли на мiсцi.
А здорованi вiд реготу аж попадали на землю й задри?али ногами, гукаючи вслiд Бевзю:
— Ой, Бевзику, надають же тобi малявки! Ех-хе!
— Ой, дитинко, не ходи, вава буде! Ух-ху!
Кпини приятелiв ще бiльше розлютили Сема, й вiн вирiшив, що тiльки розквашенi носи й пiдбитi очi знахабнiлої дрiбноти зможуть повернути його авторитет.
От вiн наблизився до них упритул…
От уже розмахнувся — i…
Раптом хтось ухопив його сталевими пальцями за пiдняту руку. Бевзь рвучко озирнувся — i похолов: за спиною в нього стояв дiльничний мiлiцiонер, а бiля колоди на землю осiдала хмарка куряви, яку зняли його дружки.
— Бiйку затiваєш? — грiзно запитав дiльничний.
— Та що ви, товаришу мiлiцiонер! — перелякано заклiпав Бевзь. — Це я так… прийомчики показую. Правда ж? — благальне глянув вiн на хлопчакiв.
Христофор через силу ковтнув густу слину, облизав неслухняним язиком пересохлi губи й ледь видобув iз себе:
— Еге… прийомчики… Ми самi попросили…
Дiльничний, не дуже вiрячи, оглянув друзiв, знизав плечима, але руку Бевзеву випустив i покрокував собi далi у своїх важливих мiлiцейських справах.
— Дякуйте долi, — для авторитету грiзно просичав Сем, коли постать дiльничного сховалася за рогом. — А то було б вам!
Насправдi ж вiд його лютi майже нiчого не лишилося: що не кажи, а хлоп'ята — молотки, не виказали його!
— Дарма ти наскакуєш на нас, — вiдразу посмiливiшав Христофор. — Ми тiльки хотiли тебе спитати: ти взяв наш клей?
— Який клей? Нiякого клею я не брав, нiякої вашої канiстри не бачив! — кинув Бевзь i викрив себе з головою: вiн сказав про канiстру, хоч хлопцi нi словом не прохопилися про неї.
Бевзь вiдразу зрозумiв свою помилку i, хоч було вже пiзно, вирiшив вiднiкуватись до кiнця. А щоб не дати хлопцям часу на роздуми, заторохтiв:
— Що за клей? Мабуть, дорогий? Тато й мама а-та-та дадуть за нього?
— Просто вiн дуже небезпечний! — перебив його Христофор. — Клеїть геть усе, i — мертво!
— Бреши! — гигикнув Бевзь.
— Я не брешу, а знаю точно, — образився Христофор за таку недовiру до його винахiдницького генiя. — От приклеїшся до чогось — i привiт! Так i житимеш приклеєний!