- Отже, закладаюся, що сьогоднi до вечора ти не станеш багатший за найбагатшого чоловiка на свiтi!
- Цебто за Троча? - майже нечутно видихнув iз себе Тiм.
- Атож!
I хлопець простяг йому руку швидше, нiж Джоннi сподiвався. Це ж справдi неможливий заклад! I Тiм його програє! Вiн голосно, дзвiнко сказав:
- Закладаюся, що iще до вечора я буду багатший за барона Троча!
- Ти схибнувся, хлопче! - вiдказав Джоннi й випустив Тiмову руку. - Зате я принаймнi вiдiграю назад свiй ром.
У ту хвилину до рубки зайшов капiтан.
- А що тут робить бой? - похмуро спитав вiн,
- Та це я його покликав, щоб вiн принiс менi кави, капiтане, вiдповiв Джоннi.
- То чого ж вiн витрiшки ловить?
I Тiм мерщiй побiг униз до камбуза. Йому аж спiвати хотiлося. Але хто не вмiє смiятися, той не вмiє й спiвати.
Коли вiн принiс у рубку каву, тiльки двiчi схлюпнувши її дорогою, капiтан iще був там. Джоннi, осмiхаючись, пiдморгнув хлопцевi за спиною в старого. Тiм пiдморгнув йому у вiдповiдь, однак iз поважною мiною. Тодi збiг униз на палубу. Його поривало голосно засмiятись, але уста тiльки скривилися в неприродну гримасу смiху, i регiт не вирвався з них.
Одна лiтня голландка, що зустрiлася хлопцевi на палубi, аж перелякалась того дикого виразу на його обличчi. Згодом вона сказала своїй сусiдцi по каютi:
- Замикайте вночi свою каюту. В цьому хлопчиськовi сам чорт сидить.
Схвильований Тiм забiг аж на нiс пароплава, сховався там за брашпилем, сiвши на купу змотаних линв, i вирiшив не виходити зi схованки, аж поки пароплав стане на якiр у Генуї. Вiн чув колись, що в цьому мiстi є славнозвiсний ляльковий театр. Туди вiн хотiв пiти, щоб насмiятися досхочу серед загального смiху. А ще приємнiше було уявляти собi, як вiн гулятиме вулицями та всмiхатиметься кому-небудь незнайомому, що вподобається йому: то маленькiй дiвчинцi, то старенькiй бабусi. Тiм весь поринув у той уявний сонячний, радiсний свiт. А сонце, що свiтило йому в обличчя з синього неба, робило ту мрiю ще живiшою й правдоподiбнiшою.
Деренчливий голос iз корабельного гучномовця щось оголосив. Замрiяний Тiм не почув нiчого.
За хвилину оголошення пролунало ще раз. Уловивши в ньому своє iм'я, Тiм прислухався пильнiше i встиг почути кiнець:
"...Талера негайно до капiтана в стернову рубку!"
Мрiя луснула, мов мильна банька. I щедре пiвденне сонце враз потемнiло в Тiмових очах.
Понурий, байдужий до всього капiтан доти нi разу не звертав уваги на Тiма. Отже, видно, трапилося щось надзвичайне, коли вiн тепер викликає хлопця.
Тiм пiдвiвся, вийшов iз-за брашпиля, перейшов палубу й утрете за той ранок пiднявся залiзним трапом на човнову палубу, тримаючись за залiзне поруччя раптом спiтнiлими, аж мокрими руками.
У рубцi капiтан глянув на нього якось чудно, зовсiм не так байдуже, як доти. Зате стерничий дивився просто перед себе й навiть не повернув до Тiма голови.
- Тебе звуть... - капiтан затнувся, прокашлявся й почав знову: Вас звуть Тiм Талер?
- Так, пане капiтане!
- Ви народились... - з аркуша паперу, що його тримав у руцi, капiтан вичитав, де й коли народився хлопець, i Тiм щоразу пiдтверджував:
- Так, пане капiтане!
Вiд нетерпiння й цiкавостi йому аж сльози на очах виступили.
Коли той коротенький допит скiнчився, капiтан опустив руку з папiрцем, i в рубцi запала якась дивна тиша. На пiдлозi тремтiли сонячнi зайчики; Тiм стояв, утупивши очi в широку потилицю стерничого, що все дивився просто перед себе.
- Тодi дозвольте менi першому поздоровити вас, - порушив тишу капiтан.
- Iз чим, пане капiтане? - тоненьким, писклявим голосочком спитав Тiм.
- А ось iз оцим! - капiтан кивнув головою на аркуш у своїй руцi. Тодi спитав: - Ви родич бароновi Трочевi?
- Нi, пане капiтане...
- Але ви з ним знайомi?
- Та знайомий...
- Тодi слухайте радiограму:
"барон троч помер крапка повiдомте тiма талера що за заповiтом вiн єдиний спадкоємець крапка брат небiжчика новий барон троч призначений опiкуном до повнолiття спадкоємця крапка пароплавство фенiкс акцiйного товариства троч i компанiя генуя пiдписав директор грандiццi".
Тiм скам'янiло дивився на потилицю стерничого. Отже, найнеймовiрнiший у свiтi заклад виграно. За одну пляшку рому. Вiн, чотирнадцятирiчний хлопчисько, став у ту хвилину найбагатшою людиною в свiтi. Але смiх його помер разом iз бароном i разом з ним буде похований. Найбагатша людина в свiтi була найбiднiша з усiх людей: вона навiки втратила свiй смiх.
Потилиця стерничого ворухнулась. Повiльно-повiльно Джоннi повернув голову, й на Тiма глянули чужi, здивованi очi. Але хлопець бачив їх лише одну мить.
Джоннi ледве встиг пiдхопити зомлiлого Тiма.
П'ятнадцятий аркуш
ПЕРЕПОЛОХ У ГЕНУЇ
Опритомнiвши, Тiм побачив перед собою неголене вилицювате обличчя, з якого дивились на нього двоє приязних блакитних очей.
- Ти мене чуєш? - спитав тихий голос.
- Чую, Джоннi, - шепнув Тiм.
Велика рука трохи пiдвела йому голову, обережно пiднесла до рота склянку з водою. Потiм голос бiля вуха прошепотiв:
- Чому це я бачив у Генуї летючий трамвай? I чому барон помер так вчасно? I чому ти не зрадiв, що виграв, а зомлiв?
У Тiмовiй головi помалу яснiшало, i в нiй аж гули тi "чому", розворушуючи безлiч власних, давнiх Тiмових "чому". Вiд безмежної розгубленостi вiн трохи знову не зомлiв.
У ту хвилину почулися чиїсь кроки й голоси, й до рубки ввiйшов капiтан iз якимсь незнайомим паном.
Тiм, лежачи на канапцi, спершу вгледiв iз того пана тiльки здоровенну снiжно-бiлу мереживну хусточку, що стримiла з нагрудної кишеньки на темному пiджацi. Та ще враз запахло гвоздиками. Тiмовi аж у головi запаморочилось вiд того запаху, коли незнайомий пан пiдiйшов i вiдрекомендувався: