Вiтайте будь ласка вашу матусю i вам щиро дякує ваш сумний Тiм Талер.
S.P. Але менi листiв не пишiть. Може згодом я найду таємну адресу.
Тiм".
Хлопець перечитав листа, згорнув його, засунув у конверта й заклеїв. Та щойно хотiв його заадресувати, як у коридорi почулася чиясь хода.
Тiм швиденько сховав листа в нагрудну кишеню пiджака. Ту ж мить у дверi постукали, i, так само не дожидаючи запрошення, ввiйшов барон.
Побачивши вiдкриту авторучку й розгорнений бювар, вiн спитав:
- Листи пишемо, пане Талер? З такими речами будьте обережнi. А втiм, до ваших послуг є секретар.
Тiм згорнув бювар, накрутив ковпачок на авторучку й аж тодi вiдповiв:
- Як менi потрiбен буде секретар, я його покличу.
- О, голосок прорiзується, - засмiявся Троч. - Ви, я бачу, разом з одежею й манери змiнили. Хвалю, хвалю!
У дверi знов постукали. Барон досадливо гукнув:
- Че коза воле? (Чого вам треба?)
- Ля гардероба пер iль сiньйоре Талер! (Пановi Талеровi речi!) вiдповiло з-за дверей.
- Авантi! (Заходьте!) - буркнув Троч.
Слуга в довгому зеленому фартусi внiс, улесливо зiгнувшись, Тiмову матроську торбу, поклав її на стояк для валiз, а сам став бiля дверей.
Тiм пiдiйшов до нього, подав йому руку й сказав:
- Щиро вам дякую!
Спантеличено, незграбно й видимо незадоволено слуга схопив Тiмову руку й промимрив:
- Нон капiско...
- Не розумiю, каже, - смiючись, переклав барон. - Зате оце ось вiн напевно зрозумiє, - i, витягши з кишенi паку грошей, дав один папiрець слузi.
Той засяяв, загукав: "Грацiє! Мiллє грацiє, сiньйоре бароне!" (Спасибi! Тисячу разiв спасибi, пане бароне!") - i, вклоняючись, позадкував iз номера.
Троч замкнув за ним дверi й сказав:
- Колись, у давнину, як раб заходив до покою свого пана, то перше роззувався, тодi пiдповзав до пана навколiшки i цiлував пакового чобота. Як шкода, що цi благословеннi часи минулися...
Тiм не звернув нiякої уваги на бароновi слова. Його раптом нiби окропом ошпарила думка: адже ж у торбi лежить його кашкет, а в кашкетi пiд пiдшивкою - угода з Трочем! Вiн нiби знiчев'я пiдiйшов до торби, розв'язав її, побачив кашкет iз самого верху i взяв його в руку. Пiд пальцями зашурхотiв папiр, i хлопець полегшено зiтхнув. Слухаючи, що каже далi барон, вiн по змозi непомiтно витяг угоду з кашкета й сховав у кишеню.
- В такому готелi, як цей, - просторiкав Троч, - досить подавати руку трьом: по-перше, старшому швейцаровi, бо його часом треба просити, щоб вiн казав усiм, нiби вас нема вдома; по-друге, директоровi, щоб вiн нiде не розповiдав про нас зайвого; i по-третє, головному кухаревi, щоб вiн смачнiше годував тих, iз ким ми маємо справу.
- Запам'ятаю, - мовив Тiм, а сам подумав: "Як я знову вмiтиму смiятися, менi дуже приємно буде подавати руку слугам та покоївкам".
Задзвонив телефон. Хлопець узяв трубку й сказав у неї:
- Тiм Талер слухає.
- Вашу машину подано, синьйоре! - промовило в телефонi.
- Дуже дякую, - вiдповiв Тiм i поклав трубку. Барон, що весь час стежив за хлопцем, сказав:
- Нiколи не озивайтесь у телефон своїм повним iм'ям, любий мiй! Досить кинути: "Алло!" I то таким тоном, щоб зразу ясно стало: вас потурбували i ви невдоволенi! I не кажiть "дуже дякую", коли вам доповiдають, що машину подано. Досить буркнути: "Гаразд". Багатство зобов'язує до деякої неввiчливостi, пане Талере. Людей треба тримати на вiдстанi.
I знову Тiм промовив: "Запам'ятаю", - а собi знову подумав: "Стривай-но, поверну я собi свiй смiх!"
Потiм обидва спустились до прихожої, що в таких розкiшних готелях називається вестибюль. Загледiвши їх, iз крiсел попiдводились якiсь пани й низько вклонилися. Один пiдiйшов i звернувся до Троча:
- Пане бароне, дозвольте...
Троч, не глянувши на нього, вiдрубав:
- Потiм. Ми поспiшаємо.
I вони з Трочем зiйшли мармуровими сходами до великого автомобiля на шестеро дверцят.
Шофер повiдчиняв перед ними дверцята, й вони сiли на м'якi червонi сидiння.
Тiм не завважив, що ззаду й спереду їдуть машини з охороною. Не зрозумiв вiн i вигукiв газетярiв, що продавали на вулицях газети:
"Iль бароне Троч е морто! Адессо ун рагаццо дi кваттордiчi аннi е iль пiу рiччо уомо дель мондо!"
Барон, стримуючи усмiшку, переклав йому тi слова:
- "Барон Троч помер! Тепер чотирнадцятирiчний хлопчак - найбагатша людина в свiтi!"
Автомобiль зупинився перед свiтлофором. Троч саме навчав хлопця, як йому слiд поводитись на тому банкетi, куди вони їхали. Але Тiмову увагу цiлком поглинула маленька смаглява дiвчинка з чорними очицями-тернинками, що стояла бiля ятки з овочами й, широко роззявивши рота, силкувалась угризнути здоровецьке яблуко. Помiтивши Тiмiв погляд, вона вiдняла яблуко вiд рота й усмiхнулась до хлопця.
Тiм кивнув їй i знову забув, що кожна спроба засмiятись погано кiнчається для нього. Дiвчатко, побачивши, як страшно перекривилося обличчя за склом, перелякалось, заплакало й сховалось за спину продавця овочiв.
Тiм хапливо затулив долонями обличчя й вiдхилився на м'яку спинку. А барон, що спостерiгав ту сценку в дзеркальце, опустив шибку бiля себе й, смiючись, щось гукнув малiй по-iталiйському.
Дiвчинка з iще мокрими вiд слiз щоками знову визирнула з-за спини в продавця, приступила до авто й простягла бароновi крiзь вiкно своє яблуко. Коли барон дав їй за нього блискучу монетку, вона вся засяяла, писнула: "Грацiє, синьйоре", - й знову засмiялася.
Ту хвилину автомобiль рушив з мiсця, й барон подав яблуко Тiмовi. Хлопець простяг був руку, та в останню мить вiдсмикнув її; велике яблуко, лиснюче, мов полаковане, скотилося з Тiмових колiн додолу й покотилось до шофера.
- Вам, пане Талер, треба навчитись замiнювати усмiшку грiшми, сказав Троч. - Здебiльшого чайовi дiють краще, нiж приязнь.
"Навiщо ж ти тодi вимантачив у мене смiх?" - подумав собi Тiм, а вголос промовив: