I мiстер Пеннi залопотiв по-англiйському. Потiм раптово урвав свою мову, показав на Тiма й промовив до Салех-бея:
- Перекладiть йому, будь ласка!
Старий спокiйно запросив англiйця сiсти, а коли мiстер Пеннi знесилено впав у крiсло-гойдалку, сказав Тiмовi:
- Барон щойно звiльнив з посади директора нашого гамбурзького пароплавства пана Рiкерта. А що мiстер Пеннi має найбiльшу частину пароплавних акцiй, то вiн вiдмовляється погодитись на це. Вiн твердить, що Рiкерта дуже поважають у Гамбурзi, i коли його звiльнити, вийде великий скандал, який погано вiдiб'ється на справах пароплавства. I це нiбито ваша провина, каже мiстер Пеннi, що пана Рiкерта звiльняють.
- Моя провина? - зчудовано перепитав поблiдлий Тiм.
- Аужеж, так, уаша проуина! - мiстер Пеннi знову схопився з крiсла. - Так сказала... м-м... сказало... м-м... так сказау барон.
Тiм, певна рiч, зрозумiв, що Рiкертове звiльнення пов'язане з їхньою телефонною розмовою; але звертати на нього провину - це вже диявольське паскудство: хiба ж мiг Тiм хотiти, щоб пан Рiкерт позбувся своєї посади!
Салех-бей раптом вийшов iз кiмнати, у дверях мовивши до мiстера Пеннi:
- Побалакайте собi з паном Талером по-нiмецькому, це примусить вас говорити повiльно й спокiйно.
Огрядний лондонець гепнувся на канапу в кутку, де щойно сидiв старий, i простогнав:
- Я се не можу розумiти!
Тiм спочатку хотiв був сказати, що барон набрехав. Але йому спала на думку розмова з сеньйором ван дер Толеном, що про неї вiн дуже багато мiркував. I та думка напровадила його на iншу.
- Мiстер Пеннi, -почав вiн. - Ви ж, певне, знаєте, що я, дiйшовши повнолiття, успадкую цiлу купу контрольних акцiй.
- Знаю, - буркнув гладун у кутку.
- Якби я вам пообiцяв письмово, що вiдступлю вам тi акцiї, коли менi вийде двадцять один рiк, ви дали б менi за це зараз вашi акцiї гамбурзького пароплавства?
Мiстер Пеннi притих у своєму кутку й ледь прищулив очi. Чути було тiльки, як вiн сопе. Аж ось англiєць важко видихнув iз себе:
- А уи не джартуєте, мiстере Талер?
- Нi, мiстере Пеннi, кажу цiлком щиро.
- То замкнiть дверi!
Тiм послухався його. А тодi в замкненiй кiмнатi уклав з мiстером Пеннi угоду, що її вiн повинен був тримати в такiй самiй таємницi, як i угоду з Трочем, бо нi в якому разi не можна було допустити до того, щоб барон дiзнався про неї. Була тiльки одна прикрiсть: на передачу акцiй пароплавства до iнших рук iснував обмежувальний термiн, i Тiм мiг одержати їх лише через рiк. Але, може, так воно було й краще для тих планiв, що їх наукладав Тiм за безсонну нiч пiсля того дня.
Як. на чотирнадцятирiчного хлопця, то були грандiознi плани. Бо Тiм надумав не бiльш не менш, як iз Салех-беєвою допомогою так розхитати баронове акцiйне товариство, цю найбагатшу й наймогутнiшу в свiтi фiрму, щоб бароновi лишилось тiльки вiддати Тiмовi його смiх або ж зразу втратити все своє багатство й могутнiсть.
Замiр той був зовсiм божевiльний i навiть iз Салех-беєвою допомогою нездiйсненний. Тiм iще тiльки-тiльки почав принюхуватись до свiту великої комерцiї, а тому ще не вмiв оцiнювати витривалостi такої всесвiтньої фiрми, застрахованої на тисячу ладiв. Недооцiнював вiн i тих людей, що з ними мав справу, та їх одностайнiсть у хвилину небезпеки. Кожен з них коли завгодно кинув би напризволяще, на поталу злидням свою жiнку, дiтей, батька, матiр, якби це могло вiдвернути падiння фiрми. А Троч вiддав би навiть смiх.
Та й сам Тiм був iще замолодий i не досить хитрий для таких планiв. Смiх його можна було вiдвоювати куди простiшим способом усього лиш кiлькома словами. Але при баронi Тiм розучився дивитися на життя просто. Замiсть iти навпростець, вiн блукав манiвцями.
Удосвiта, о четвертiй годинi, так i не заснувши, вiн iще раз перечитав укладену з мiстером Пеннi угоду, i йому впала в вiчi дата: тридцяте вересня. То був Тiмiв день народження.
Тiмовi вийшло повних п'ятнадцять рокiв. День, що його Тiмовi ровесники вiдзначали тортами, какао та веселим смiхом, для Тiма був днем таємних угод i чорних планiв. Гiркi сльози знову обернули захопленого таємними планами змовника на звичайного нещасливого пiдлiтка без усмiшки й принесли йому, коли вiн нарештi заплющив очi, майже легкий сон.
Двадцять п'ятий аркуш
У ЧЕРВОНОМУ ПАВIЛЬЙОНI
День у замку минав суворо за розкладом. Уранцi о восьмiй годинi в Тiмовi дверi стукали, i входив, не чекаючи дозволу, молодий приязний слуга, що з ним Тiм, на жаль, не мiг поговорити, бо не знав арабської мови.
Слуга вiдгортав завiси на вiкнах, приносив глек гарячої води й виливав його в умивальник.
Умившись i вдягнувшись, Тiм смикав за гаптований пас вiд дзвоника. Тодi слуга приносив снiданок на тацi, пересував до вiкна столик, розставляв на ньому посуд, наливав у чашку какао, насипав цукру, клав вершки, присовував стiлець i, поклавши руки на бильце, чекав, поки Тiм сiдатиме, щоб пiдсунути йому стiльця ближче.
Першого дня слуга широко всмiхався Тiмовi. Але вже з другого дня вiн не всмiхнувся нi разу. Обличчя в нього було весь час сумне, немовби вiн знав Тiмове горе.
Тiм приймав усi тi послуги мовчки. Хоч вiн i вiдчував юнакове спiвчуття i хоч слуга йому подобався, все ж Тiм бував щоразу радий, коли церемонiя снiданку закiнчувалась i вiн лишався бiля свого вiкна сам.
Уранцi пiсля тiєї безсонної ночi Тiмовi дуже не хотiлося вставати. До того ж iще не зовсiм i розвиднiлось, бо церемонiал зi слугою вiдбувся як i щоранку, їздячи з бароном, Тiм навчився самовладання, дисциплiни.
Снiдаючи, Тiм дивився у вiкно на замковi сходи. Барвистi полив'янi собаки блищали пiд дощем. Та однаково мали вони жалюгiдний вигляд, сидячи так застигло й безпорадно пiд струменями зливи, в безглуздому суворому послуху.
Тiмовi здавалось, наче й сам вiн стане одним iз тих собак, коли йому не пощастить невдовзi повернути собi свiй смiх.
Задзеленчав телефон. Дзвонив Троч. Вiн попросив Тiма прийти до нього на п'яту годину пити чай. До Червоного павiльйону.
Тiм вiдповiв: "Гаразд, бароне!" - й сiв доїдати снiданок, думаючи, що це Трочевi треба. Досi барон просто приходив до хлопцевої кiмнати, коли хотiв щось сказати йому. Видно, тут справа якась надзвичайна, що вiн хоче зустрiтись iз Тiмом у павiльйонi.
Рiвно о першiй годинi удар гонга покликав Тiма на обiд. Широкими сходами з гарно вигнутим рiзьбленим поруччям хлопець спустивсь на перший поверх, до їдальнi. Хоч за обiдом вiн сидiв поруч барона, той анi словом не згадав про своє запрошення.
Салех-бей, що завжди приходив до замку тiльки по обiдi, цього разу обiдав з ними, i в Тiма склалось таке враження, нiби того ранку вiдбулась якась важлива розмова. Але компаньйони про неї не згадували. Взагалi той обiд був такий мовчазний, як iще нi разу.
Пiсля обiду звичайно всi розходились по своїх кiмнатах. Тiм здебiльшого брався за книжку, бо в його кiмнатi стояла шафа з нiмецькими книжками. Найбiльше вiн любив червоно-брунатнi томики з нижньої полицi, твори Чарлза Дiккенса. Вiн поглинав романи про бiдних нещасливих дiтей, мов марципани панi Бебер. Але щоразу боявся щасливого кiнця роману. Три книжки вiн узагалi не дочитав, помiтивши, що дiя в них прямує до щасливого кiнця.
Дощ лив i лив цiлий день. У таку негоду тiльки й читати сумнi романи. Але Тiмовi чогось не читалося. Вiн сидiв на канапцi бiля вiкна й видивлявся надвiр, на сiру долину, слухав одноманiтне шелестiння дощу й силкувався пригадати свої нiчнi плани. Але в головi у нього було порожньо, як виметено. Вiн не мiг думати. Сидiв i тупо дивився на дощ, на смутних собак понад сходами та на фургон, що в ньому кожного дня по обiдi привозили з Мосула свiжi припаси на кухню.
За кiлька хвилин перед п'ятою годиною прийшов молодий слуга з парасолькою в руках. Вiн, видно, збирався вiдвести хлопця до Червоного павiльйону, несучи парасольку над ним. Але Тiм забрав її в нього з рук i на мигах показав, що пiде сам. Потiм надiв легкого плаща, купленого на ринку в Афiнах, i вийшов з кiмнати.
На сходах стояв Салех-бей. Потискуючи Тiмовi руку, вiн непомiтно - хоч поблизу не видно було нiкого - вклав йому в долоню авторучку й шепнув: "Пiдпишеш нею".
Не встиг Тiм нiчого спитати, як старий уже пiшов. Хлопець поклав ручку до кишенi, спустився сходами вниз i перейшов вестибюль. Старий швейцар вiдчинив перед ним великi дверi.
Тiм хотiв був уже вийти пiд дощ, але ззаду гукнули:
- Одну хвилиночку, пане Талер!
Iз-за колони виступив сеньйор ван дер Толен. Махнувши рукою старому, щоб той вiдiйшов, вiн пiвголосом спитав Тiма:
- Ну, ви вже надумались, пане Талер? Пообiцяйте, що вiддасте менi свої контрольнi акцiї, а я за те подарую вам велике пiдприємство.
Тiм трохи-трохи не сказав: "Я вже пообiцяв їх мiстеровi Пеннi". Але похмурий сльотавий день допомiг хлопцевi хоч в одному: поки млявий, аж сонний Тiм зiбравсь розкрити рота, вiн устиг похопитись та вiдповiсти обережнiше: