XIX
Вітя лежав під маминим ліжком і, крекчучи від натуги, скручував дротом пружинну сітку. Дріт був сталевий, плоскогубці раз у раз спорскували, боляче прищіплювали пальці, але Вiтя не відступав. Хто ж це зробить, як не він. Більше нікому. Час уже ставати господарем у хаті. Не все ж до дяді Васі й Альховки звертатися...
А з темного закутка за шафою дивилася на нього Міс Таємниця.
Відтепер це було її постійне місце.
Вона лишалася з Вітею на все життя...