у якому розповідь Вітасика Дорошенка ще раз ненадовго переривається, щоб нагадати читачеві, що капітан Горбатюк не сидить склавши руки, а розплутує загадки подій, як то кажуть, екстремальних.
Капітан Горбатюк уже дві години не відходив від рації.
Оперативники доповідали кожні п'ять-десять хвилин. Крізь потріскування і шарудіння раз у раз чулося: Першому! Доповідає третій! Обстежили восьмий квадрат. Машини не виявили.
— Першоміі Доповідне п'ятий! Обстежили тринадцятий квадрат. Нема.
— Першому! Доповідає четвертий. Через КП машина не проїжджала.
— Першому! Доповідає другий. На східному напрямку глухо.
Слухаючи, капітан тільки зітхав. Хлопці, звичайно, старалися. Але — загубити легше, ніж знайти. Просто не пощастило. Розвертаючись, вони втратили майже три хвилини. Слідом за «Жигулями» Здоровеги назустріч одразу йшла автоколона з делегатами якоїсь конференції і перерізати їй шлях було неможливо.
А за три хвилини «Жигулі» одриваються майже на п'ять кілометрів (при швидкості дев'яносто на годину). І де вони звернули з шосе — невідомо. А те, що звернули, точно. Повз КП у місто вони не в’їжджали.
Набуть, все-таки помітили «хвоста».
Капітана особливо хвилювало те, що, по-перше, там Валера, десятикласник, і по-друге, що вони з Шипулею після ресторану, напідпитку, Отже, можливі будь-які непередбачені ексцеси.
Бентежило капітана й те, що не було ніяких відомостей від «сьомого», який відповідав за безпеку Жені Кисіля.
«Гарний хлопчина, — думав про Женю капітан. — Такий ще малий, у п'ятому класі, а вже здатний на вчинки, на особисту ініціативу. Буде з нього толк. Стане людиною. А на вигляд такай тендітний, мрійливий. Вірші пише. Яке обманливе буває перше враження. Як треба уважно і глибоко...»
Роздуми капітана враз перервалися.
— Першому! Доповідає третій! У сімнадцятому квадраті на лісовій дорозі виявлено машипу Здоровеги. Машина врізалася в дерево. Власник машини у важкому стані, непритомний. Потрібна «швидка допомога»! Потрібна «швидка»! Терміново! Більше нікого в машині нема.
Капітан негайно викликав «швидку» і помчав на місце аварії.
Лісова дорога в тому місці була рівною і невибоїстою. Здавалося, водій навмисне розігнався по ній, щоб врізатися у височезну сосну, що стояла край дороги. Бо далі починалися вибоїни, і треба було гальмувати.
Весь капот машини сплющився у гармошку, лобове скло посипалося дрібними скельцями, кермо врізалося водієві в груди.
Оперативники розповіли, що коли вони підбігли до розбитої машини і кинулися витягати Здоровегу з кабіни, він на хвилину прийшов до тями, встиг промовити: «Я сам...» — і знову знепритомнів. Чи то він хотів сказати, що він сам постарається вилізти, чи — що сам винен в аварії.
Капітан ще по рації наказав «другому», «четвертому», «п'ятому» і «шостому» негайно прочесати навколишній ліс, не чекаючи підкріплення.
І майже в ту ж мить, як під’їхала «швидка допомога», «четвертий» доповів, що кілометрів за півтора від того місця, де сталася аварія, він затримав у лісі Валеру Лобуренка.
Оглянувши Здоровегу, лікар скрушно похитав головою, через хвилину «швидка» з потерпілим уже мчала до міста.
А ще через кілька хвилин «четвертий» привіз Валеру. Вигляд у Лобуренка був жалюгідний. Рот роззявлений. Очі несамовиті, ноги підгиналися, руки трусилися. Чи то його так розвезло після ресторану, чи то все з переляку. Говорити з ним зараз було неможливо. Він дивився безтямним поглядом і тільки гикав.
Шипулі не знайшли ніде.
Шипуля зник.