Мирепуаль — так називається місто, де живе Тіс ту і якому завод його батька приніс багатство й славу.
Мірепуаль — місто, схоже на безліч інших — з собором, в’язницею, казармами, бакалійними, ювелірними її тютюновими крамницями. І все ж це звичайне місто знане на весь світ, бо тут всемогутній батько Тісту виробляв гармати — гармати великі й малі, з довгими дулами й кишенькові, гармати на колесах, гармати для поїздів, літаків, танків, пароплавів; гармати, що стріляють над хмарами, під водою і навіть такі, що їх можуть нести на спині мули або верблюди в країнах з непрохідними, кам’янистими дорогами. І ці гармати батько продавав усьому світові.
Відколи Тісту навчився слухати й розуміти, йому завжди твердили: «Тісту, любий хлопчику, наша комерція — дуже вигідна. Гармати — це тобі не парасольки, нікому не потрібні, коли світить сонце, або солом’яні капелюхи, які залежуються дощового літа у вітринах. Хоч би яка була погода — гармати завжди купують».
Коли Тісту вередував і не хотів їсти, мати підводила його до вікна й показувала на батьків завод. Вона показувала дев’ять височенних димарів, з яких шугало полум’я, а тоді вела Тісту назад до столу, садовила на стілець і примовляла: «Їж свою юшку, Тісту, тобі треба рости. Коли виростеш — станеш господарем заводу. Виробляти гармати — важко, тож слабосилим нема чого робити в нашій родині». Ніхто не сумнівався — Тісту з часом прийме завод од батька, як батько успадкував його від діда. Портрет діда висів у великій залі. Дід стояв, поклавши руку на лафет гармати — високий, ошатний, з лискучою борідкою.