- Та я нiчого, - замимрив Кукурузо. - Я... я... хотiв показати йому, яка в нас сокира добра... замашна... вiн каже, що в них краща... Еге ж, у нас краща, дiду?
Дiд нiчого не вiдповiв, i ми вишмигнули з хати.
- Ху! Мало не засипались! - уже за клунею видихнув Кукурузо. - I як ми не почули його крокiв!
Це справдi будо дивно. Це значить, ми дуже захопилися. Бо дiдовi кроки чути здаля. Дiд ходить, як на лижах, не вiдриваючи нiг вiд землi: човг-човг, човг-човг. Здається, ледве ноги переставляє, от-от упаде.
Та побачили б ви його на полюваннi. На зайця по чорнотропу дiд може прочовгати отак кiлометрiв п'ятдесят - i хоч би що.
Сидимо ми з Кукурузом за клунею i обговорюємо, як краще перетягти все необхiдне у човен. Нарештi домовились. Кукурузо потроху виноситиме з хати i ховатиме у бур'янах за клунею. А як стемнiє, вже я (щоб Кукурузо був у дiда на очах i не викликав пiдозри) нищечком перенесу все у човен. А завтра...
РОЗДIЛ XIV
Робiнзон Кукурузо висаджується на безлюдний острiв
Ранок наступного дня. Сонячний, дзвiнкий, голосистий: пiвнi спiвають, гуси гелгочуть, корови мукають. Я скоцюрбився бiля тину i пiдглядаю у шпарку, що робиться на подвiр'ї в мого друга.
Пiдготовчi роботи успiшно закiнчено. Все майно Робiнзона Кукурузо уже в човнi: i берданка, i удочка, i лiхтарик, i ложка, i ковзани (на зиму), i сокира (на жаль, одна i то стара, трiснута i без топорища - ну, то нiчого, на островi можна буде витесать), i багато чого iншого. Черв'якiв накопано повну жерстяну банку з-пiд бичкiв у томатi (я слово "бички" закреслив i написав олiвцем "черв'яки", вийшло "черв'яки в томатi"). I харчiв цiла торба. I навiть двi таблетки пiрамiдону (на випадок хвороби). Отже, все в порядку.
Тепер лишилося одне - вiдпроситися в дiда.
Дiд сидить на колодi i теше держака до вил. Кукурузо ходить бiля нього й канючить.
- Дiду!
- Га?
- Так я до тiтки Ганни пiду у Пiски.
- Одчепись.
- Дiду!
- Га?
- Так я пiду.
- Одчепись, тобi кажуть. Iди вроки вчи. Двоєшiшк!
Помовчали трохи. Потiм знов.
- Дiду!
- Га?
- Менi з вами скучно.
- Так що менi, на голову стать, щоб тебе розважчти?
- Я до тiтки Ганни пiду. Там же Яришка. Я її скiльки не бачив.
- Як вона дома, то тiльки чубишся з нею, а тут, бач, скучив...
- Я вам i самосаду принесу. Ви ж знаєте, який у тiтки Ганни самосад.
- У мене свiй є не гiрший. Одчепись. Знову помовчали.
- Дiду!
- Га?
- То я пiду. Да?
- От пристав, як сльота до плота! А вроки?
- Так я ж книжку вiзьму i там вчитиму. От поспитаєте в тiтки Ганни тодi.
Я причаївся й думаю: "Ох, i важко у наш час тiкати на безлюдний острiв!"
- Дiду!
- Га?
- Я тiльки на пару днiв. З мене ж усе село смiється пiсля вчорашнього... От якi ви, їй-богу!
- Ото не швендяй, де не треба! Хто тебе у кукурудзу погнав?
Знову помовчали.
- Дiду?
- Га?
Довго канючить Кукурузо. Нарештi дiдовi уривається терпець i вiн каже:
- От бiсова дитина! Зовсiм замучив. Ну йди вже, щоб я тебе не бачив. Тiльки на днiв два, не бiльше. Та якщо тiтка Ганна скаже, що вроки не вчив, - цього держака скуштуєш. Двоєшник!
Кукурузо не став баритися, бiгцем побiг у хату (а то ще передумає дiд!), схопив "Граматику" i - до ворiт. Тодi раптом спинився, обернувся, потупцяв на мiсцi, зiтхнув:
- Бувайте здоровi, дiду! Хороший ви... Я завжди знав, що ви хороший...
- Iди-йди! - буркнув дiд, Хiба вiн знав, що то прощається з ним Кукурузо на двадцять вiсiм рокiв два мiсяцi i дев'ятнадцять днiв...
На вулицi я приєднався до Кукурузо.
Мовчки дiйшли ми до рiчки, мовчки сiли в човна i мовчки попливли у плавнi.