- Ану повтори ще раз, як воно було - ота бiйка, - по просив я
Кукурузо повторив. Я покивав головою, зiтхнув i сказав:
- То був я.
Кукурузо вирячився на мене.
- Це точно був я... Дивись. - Я закотив халошу i показав на нозi пiд колiном здоровенний синець. - Твоя робота.
I я розказав усе, що трапилося зi мною цiєї ночi. Кукурузо тiльки клiпав очима:
- То, виходить, що то . що то... билися ми з тобою? А менi ж здалося, що був хтось такий здоровеннецький...
- А менi, думаєш, нi? Просто велетень.
Ми глянули один на одного i раптом як зарегочемо!
- Оце здорово!
- Оце-то так!
- I як я мiг не впiзнати тебе?
- А я?
- Хоч би слово сказав.
- А ти ж чого - як води в рот набрав?
- З переляку.
- З переляку!
- А незнайомець, значить, i не вилазив з човна?
- Не вилазив
- А де ж вiн потiм дiвся?
- Зник десь. Поїхав. Я на дерево з переляку видряпався - всю нiч на гiлцi, як мавпа, просидiв, аж до свiтання. I очей не стулив. Оце тiльки як розвиднiлось, униз спустився та задрiмав трохи.
- А чого вiн приїжджав, як ти думаєш?
- А я знаю? Не в гостi до мене, в усякому разi.
- А ти чув, як у воду шубовснуло щось?
- Чув, звичайно. У мене аж у животi тенькнуло.
- Може, то когось утопили? Га?
- Хто його зна.
- Так, може...
- Цить! - Кукурузо раптом схопив мене за руку. - Пригнись.
Ще не знаючи, в чому справа, я слухняно пригнувся.
- Диви! - прошепотiв Кукурузо. На плесо виплив човен У ньому сидiв Книш. Човен плив тим самим "курсом", що й незнайомець уночi. Обiгнув острiв i зник за прибережними кущами.
Ми кинулися в траву i поповзом - туди. За тими кущами острiв кiнчався. Нiкого там не було. Книш проплив мимо.
- У човен!
Ми сiртонулися до плоскодонки.
Кукурузо враз спинився:
- Взять рушницю?
- Не треба! - прохопивсь я, потiм додав - Нiколи.
Ми сiли в човна i почали огинати острiв, наближаючись до того мiсця, де вночi зник незнайомець. I хоч зараз був ранок i свiтило сонце, серця в нас билися тривожно - ми не знали, що нас жде там, за кущами. А що, як дiйсно щось жахливе...
За кущами починалася вузенька стружка А навкруги - щiльнi очерети. Шлях був один. Ми в'їхали в стружку. Стружка була вузька, але майже рiвна й нiкуди не звертала.
Незабаром ми випливли на невелике плесо i побачили острiв. Я здивовано глянув на Кукурузо. То був Високий острiв. Ондо й Бурмилiв курiнь "президенцiя" - якраз край берега. Я й не знав, що цiєю стружкою можна втрапити до Високого острова i що вiн так близько. Ми завжди добиралися до Високого острова iншим шляхом.
Ми обережно пiдпливали до берега Попiд берегом стояло два човни.
З за куреня лунали добре чутнi голоси Книша и Бурмила. Їх не було видно. Вони, мабуть, сидiли бiля вогнища - курився синiй димок ..
- Нехорошо це... - докiрливо говорив Бурмило - Нехорошо...
- Цить уже - "нехорошо!" Моральний кодекс найшовся менi! А ятери вночi хто ставить?
- Та що ти! Двiєчко ятеркiв якихось гнилих, ледь живеньких. Туди й риба не йде. Щоб я бога не бачив!
- Нiчого-нiчого! За це теж Радянська власть по голiвцi не гладить.
- Але ж... Так то ж зовсiм iнше...
- Ну, якщо ти така цяця, то качай отсюдова, не мiшайся! Щоб я тебе тут i не бачив! Сьогоднi вночi я це зроблю - й квит! I дивись менi!
- Та гаразд уже! Тiльки хоч зараз iди звiдси, бо понаїдуть отi юннати з стариком! Кому це нужно!..