- Гребiмо звiдси - вiн зараз пливтиме.
Добре, що човни нашi в обидва боки однаковi - що носом пливти, що кормою (корма теж загострена). А то б ми не розвернулися - вузько. Та й не встигли б. А так натиснули ми - i заднiм ходом у стружку чимдуж, до острова Переекзаменовки. I тiльки вже як добряче замаскували човна в очеретах попiд берегом свого острова - одхекались i прийшли до тями.
Так он воно що! Значить, то вночi Бурмило був, ятери ставив А ми трохи не повбивали один одного.
Але що ж сьогоднi вночi робитиме Книш на Високому островi?! Що навiть Бурмило його одговорював. Певно ж, не в цурки-палки гулятиметься!
- А може, вiн хоче глобулус викрасти й за кордон передати? - каже Кукурузо.
- А вiн хiба секретний?
- А що ж ти думав, може, й секретний .. В усякому разi, крiм глобулусу, на цьому островi красти нiчого. Не жабiв же.
Невже глобулус?..
I раптом я згадав...
Це було мiсяцiв пiвтора тому. Я поїхав з мамою на базар. Вона просила помогти пiдвезти їй кошики.
Базар у нас у райцентрi, дванадцять кiлометрiв вiд села. Ранiше туди човнами по рiчцi їздили. А тепер бiльше на велосипедах. Швидше.
Поїхали ми. Мама на "Українi", я на своєму "Орльонку". Не люблю я базарiв, та що поробиш.
Одвiз я кошики, збираюся назад їхати. I тут бачу - Книшиха. Торгує у ряду, де продають насiння, сушенi трави та рiзнi "спецiї". На дашку рундука, за яким вона стоїть, пришпилено портрет космонавта Поповича.
Добре поставленим базарним голосом Книшиха вигукує:
- А кому льобулi. кому льобулi? Двадцять копiйок пучечок! Кому льобулi? Чиста льобуля! Сто процентiв вiтамiнiв! Усi вiтамiни! А! Б! В! Г! Д! Бiльш не купите нiде! Навались, у кою грошi завелись.
Її оточують покупцi. Торгiвля йде повним ходом.
- Як чайок заварювать, - пояснює Книшиха якiйсь молодицi. - Од бешихи крепко домагає... Од перестрiту... Од... - шепче щось молодицi на вухо.
- Ну?! - здивовано-радiсно каже молодиця, - Дайте три пучечки.
- Уступили б трохи, тьотю... Дорого, - торгується iнша молодиця.
- Дорого - мило, дешево - гнило, моя дорогенька! Не можу менше... - i вже Книшиха замакiтрює голову якiйсь лiтнiй дачницi. - Можна й у борщ... Смакота! Берiть, дама, не пошкодуєте. Чоловiк вам ноги цiлуватиме!
I знову завелася дзвiнкоголосо:
- Ану - водорiсть! Цiлюща водорiсть для всього! Смачна приправа для холодного й гарячого! Можна в чай! Можна в горiлку! Можна сушить! Можна варить! Можна для дальньої дороги! Їжа космонавтiв! - тицьнула вiдстовбурченим великим пальцем угору, на портрет Поповича. - Тридцять копiйок пучок! Український женьшень!
Покупцi посмiхалися, але брали.
Я придивився, чим вона торгує. То були пучечки якоїсь сушеної трави, а може, й справдi водоростi. Але те, що це не глобулус, i сумнiву не було. Глобулус же, як казав Фарадейович, - мiкроскопiчна одноклiтинна водорiсть, i мати такий вигляд не мiг аж нiяк.
Розказав я тодi про це Явi, подивувалися ми заповзятливостi й базарному талантовi Книшихи ("От людей обдурює змiюка!"), а потiм i забули. Чим тiльки не торгують на тих базарах! Це ж тобi не в магазинi.
А тепер я згадав. Може, й справдi Книш на глобулус зазiхає.
- В усякому разi, - рiшуче сказав Кукурузо, - ти собi як хочеш, а я сьогоднi вночi...
Кукурузо не договорив. Раптом з плеса долинула дзвiнка пiсня:
Пусть всегда будет солнце,
Пусть всегда будет небо,
Пусть всегда будет мама,
Пусть всегда буду я!
РОЗДIЛ XVIII
Несподiванi Iгор, Валька та iншi
Голоси були хлоп'ячi й дiвчачi - бадьорi пiонерськi голоси. Здавалося, що плавнями просто по водi й болоту крокує через очерети веселий пiонерський загiн. Ми здивовано перезирнулися - що таке? Потiм рвонулися й побiгли на берег - туди, звiдки видно було плесо. Але нiчого не побачили заважав очерет.
Ми швидко видряпалися на стару вербу, пiд якою стояв курiнь. Це було найвище дерево на островi. I тодi побачили: з стружки на плесо випливали, наче лебiдi, бiлi човни. У човнах сидiли пiонери - в бiлих майках, у бiлих панамках, з червоними галстуками. В першому човнi стояв на весь зрiст стрункий високий юнак у бiлих штанях, без майки, але теж з червоним пiонерським галстуком. То був, мабуть, вожатий. Пiд бронзовою шкiрою його випиналися могутнi мускули. Здавалося, цей юнак зiйшов просто з фiзкультурного плаката "Готуйся на значок ГПО!"
Та от пiсня скiнчилася, i вожатий вигукнув:
- Друзi, пропоную на цьому островi зробити зупинку! Як ви вважаєте, товаришу штурман? - схилився вiн до маленького вилицюватого хлопця з насупленими бровами, що сидiв на кормi.
- Тiльки так! - дуже серйозно вiдповiв хлопець. Всi чомусь засмiялися.
- Тодi держiть курс на острiв, штурмане! - в тон йому сказав вожатий.
- Тiльки так! - повторив хлопець, i знову всi засмiялися.
Але на хлопця це не справило нiякого враження. Вiн i бровою не повiв.
Один за одним човни пристали до берега. I враз острiв нiби перетворився на пiонерський табiр: смiх, крики, бiганина. Хтось бив м'яча, хтось уже хлюпався у водi, хтось ловив сачком метеликiв. Серед пiонерiв ми побачили й кiлькох васюкiвських юннатiв, але вони були не з нашого кутка, ми їх знали погано. Ми сидiли на деревi, не знаючи, що нам робити, - чи показуватись, чи нi. Та довго вагатися нам не довелось. Якась висока цибата дiвчинка натрапила на курiнь i вигукнула:
- О! Дивiться! Тут хтось живе!
Всi збiглися до неї. Пiдiйшов i вожатий. Смаглявий прудкий хлопчина з фотоапаратом через плече шмигнув у курiнь i одразу ж вискочив, тримаючи в руках електричний лiхтарик.
- Лiхтарик! - пояснив вiн. - Механiчний. З динамкою. Дає струм лише тодi, коли натискати на цю ручку.
I почав чвиркати, показуючи. Кукурузо неспокiйно засовався на гiлцi.
Цибата дiвчинка теж шмигнула в курiнь i потягла звiдти рушницю.
- Погляньте, справжня, мисливська...