- А на поверхню як випливати?
- Баласт викинем i випливемо.
- А як водою заллє i затопить?
- Ти що - плавати не вмiєш? От iще! "Як? Як?" Дулю з маком з тобою зробиш!
- Сам ти дуля з маком! Який розумний!
- Та ну тебе, - сказав Ява уже примирливо. А я й зовсiм не вiдповiв нiчого - сьогоднi сваритися не хотiлось.
Ми проходили повз старий набокуватий колодязь iз журавлем, з якого давно вже й воду не брали - так замулився. Я перехиливсь i голосно крикнув у задушливу, пропахлу цвiллю й болотом темряву: "Го!" Я люблю гокати у колодязь: таке "го" виходить - аж у вухах лящить. Такого "го" нiде не почуєш, як у колодязi. Красота, а не "го".
От - i зараз...
- Го!...
- Го!
- Го!
Тiльки виляски пiшли - наче аж до центру землi.
I раптом у цi виляски вплелося жалiбне тонке скiмлiння. Я нашорошив вуха.
- Яво! -.кажу. - Там хтось є.
- Бреши!
- Ану гокни й послухай.
Ява перехилився й гокнув. Ми прислухалися. I виразно почули з глибини плаксиве щеняче скiмлiння. Ми перезирнулися.
- Якась свиня вкинула туди цуцика, - сказав Ява.
- Точно, - сказав я.
- Так що? - сказав Ява.
- Треба витягти, - сказав я. Хоч мiг цього й не говорити. Бо вiн таким тоном спитав, що то вже була й вiдповiдь.
- Значить, так, - сказав Ява. - Я сiдаю у цеберку й опускаюся. А ти мене держиш.
- За що! Хiба я тебе так вдержу?
- Ти й справдi слабак. Не вдержиш.
- То, значить, я спускаюся, а ти мене держатимеш, як ти такий могучий.
- Нi, спускатимусь я. Я перший сказав. I ... i в тебе була ангiна тиждень тому. Тобi не можна в колодязь. I взагалi в тебе носоглотка... Ми, знаєш що, вiрьовку прив'яжем он до того бруса-переваги. I ти тягтимеш. Дуже зручно.
- А де взять вiрьовку?
- А ондо припиначка.
- Так на нiй же коза! Разом з козою прив'яжемо, чи що?
- Коза так погуляє, нiде не дiнеться.
- Ну що ж - давай!
- Мме-е-е! - радiсно проспiвала одв'язана коза i негайно побiгла в шкоду. Та нам нiколи було її виховувати.
Ява сiв у цеберку, я взявся за припиначку, прив'язану до бруса-переваги на короткому плечi журавля.
- Попускай! Попускай потроху! - скомандував Ява.
Операцiя почалася.
Спуск пройшов нормально. Менi було зовсiм неважко попускати припиначку, i через якихось пiвхвилини почулося глухе, як з бочки, Явине: "Стоп! Харош!"
Я кинувся до зрубу:
- Галльоу! Криниценавт Яво! Як себе почуваєте?
- Атлiчно! Пульс нормальний. Невагомостi нема. Тиск триста атмосфер. Прийняв на борт потерпiлого товариша Собакевича. Ой-йой-ой! Що ж ти одпустив! Тут дуже грязько! Засмоктує! Тягни швидше!
Я ойкнув I кинувся назад до припиначки. Вчепився обома руками i почав тягти.
Ого-го! Ох! Ех! Ух! Ну й важко! Тягну, аж присiдаю. Всiма силами своїми, всiєю вагою тiла свого тягну за припиначку вниз. I раптом вiдчуваю, що ноги мої одриваються од землi. Ой лишенько! Це ж я зараз пiднiмуся i висiтиму над землею, як жаба на гачку, тiльки ногами дригатиму. Переважують мене Ява з цуциком. Ой-йой-ой!
- Яво! - кричу у вiдчаї. - Яво! Хапайся за цямрини, помагай, бо я в небо злiтаю!
Зрозумiв, видно, Ява ситуацiю, послухав мене, бо п'яти мої знову торкнулися землi. А тут я ще й ногою загачився за корiнь, що якраз бiля мене з землi випружинився. Закректав я з усiх сил, - от-от жили, як струни, з дзенькотом полопаються, - i з колодязя, мов бульба з носа, повiльно з'явилася Явина голова.
Перший на землю ступив "товариш Собакевич" - кудлате, капловухе руде цуценя, а тодi вже Ява.
Я одразу побачив, що цуценя - не з нашого кутка. У себе ми всiх собак до одного знали - вiд здоровеннецького дiда Салимонового кунделя Гривка до позавчора народжених, слiпих iще цуценят баби Меланчиної Жучки.
- От хотiв би я знати, хто його туди вкинув, - сердито проскрипiв Ява. - Ноги б повисмикував!
- Якийсь фашист хотiв позбутися, - сказав я. Цуценя, схиливши набiк голову, глянуло спершу на Яву, потiм, перехиливши на другий бiк, глянуло на мене i заметляло хвостиком, очевидно, дякуючи за порятунок. Знайомство вiдбулося. Ми одразу сподобалися одне одному.
- Гайда на рiчку! - сказав Ява. - Треба помити Собакевича - бач який!
Те, що вiн Собакевич, а не Шарик, Полкан або Жучка, - не викликало вже нiякого сумнiву. Iм'я, жартома дане йому Явою у смердючiй темрявi колодязя, пристало до нього одразу й назавжди.