Вона сказала це з щирим жалем, i я помiтив, як знову почервонiв Кукурузо. I раптом в очах у Вальки спалахнули вогники:
- А знаєте що! А ви напишiть нам! Я вам залишу адресу, а ви напишiть, добре?
- Напишiть!
- Звичайно!
- Хай напишуть обов'язково.
- Напишiть! Напишiть' - залунало звiдусiль.
- Тiльки так! - вiдрубав Сашко-"штурман".
А Валька вже писала на якомусь папiрцi адресу.
- На, - сказала вона, просгягаючи папiрець Кукурузовi - Тiльки гляди, не загуби!
Кукурузо нiчого не сказав - мовчки сунув папiрець за пазуху.
Вони сiли в човни.
- Заспiваймо їм на прощання пiсню! - вигукнула Валька. - Заводь, Сашко!
I вони заспiвали.
Ми довго стояли на березi, їх давно вже не було видно, а пiсня ще лунала з-за очеретiв i розлягалася на всi плавнi.
Дружба! Дружба!
Молоде i вiчне слово!
Дружба! Дружба!
Ти єднаєш нас чудово!
I щоб весело жить,
Пам'яiай кожну мить:
Треба друзiв любить,
Ними слiд дорожить!
Назавжди умiй дружить!
А потiм Кукурузо лежав у травi на галявинi i мовчки дивився в небо. Я теж лежав i дивився. Небо - це така штука, що дивитися в нього можна годинами. Дивитися и думати Я не знаю, про що думав Кукурузо, але я зовсiм не здивувався, коли вiн раптом зiтхнув i сказав:
- Да зараз технiка, воно не те що... а взагалi.. звичайно... Кажуть, в отакому гудзику - приймач, у портсигарi - телевiзор. А фотоапарат - так той взагалi пiд нiготь сховати можна.
- Що ж ти хочеш - на транзисторах, напiвпровiдниках - сказав я i почервонiв. Убийте мене, щоб я хоч приблизно знав, що таке є - транзистори, напiвпровiдники. Та й Кукурузо, звичайно, теж. Нiчого ми не знали. Нiчогiсiнько... А Iгор знав. Звичайно, знав, раз сам робив приймачi на отих транзисторах.
Кукурузо зiтхнув i раптом мрiйно промовив:
- А здорово було б зробити щось таке... на транзисторах. Iнтересне й незвичайне. Наприклад... Наприклад, керування коровою на вiдстанi по радiо. Мiж рогами натягнена антена У вухо вставлений маленький приймач (на транзисторах, звичайно).
Пасти таку радiо корову - одна насолода.
Сидиш собi десь за три кiлометри на баштанi в дiда Салимона, уминаєш кавуна пресолодкого (я найдужче оту середину, отого червоного вовка в кавуновi люблю А ти? Ага... Да-да). Отож сидиш, хрумкаєш кавуна. Потiм глянув у кишеньковий телевiзор, бачиш - твоя Манька у шкодi, в колгоспному просi. Натискаєш кнопку i: "Манько-о! Ану верни, проклятуща! Га-ля-ля-ля!" I Манька - як нiби її хто пужалном уперiщив - назад. А ти знову сидиш i наминаєш кавуна. Красота! Скажи!
- Ще б пак! Якби таке зробить, то взагалi... - кажу я. Та враз Кукурузо стрепенувся - не вмiв вiн довго сумувати й роздумувати. Вiн був людиною дiї.
- Ну, гаразд, про це потiм . А тепер давай подумаєм, як ми будемо Книша вночi затримувати.
- Що?! Затримувати?! Як же його затримаєш? Вiн же нас потопить, як кошенят.
- Потопить? А рушниця нащо? Ти що, думаєш, для такого дiла обов'язково треба людей та дрюччя? Рушниця це, брат, не жарт. Це зброя. Бац - i будь здоров!
- Ти що, думаєш у нього стрiляти? - зi страхом спитав я.
- От тобi зразу стрпяти! Не стрiляти, але.. якщо... Взаiалi, рушницi будь-хто злякається.
- Авжеж, - погодивсь я. - Тiльки як же ж... я... вночi... а дома? Тобi добре, ти на безлюдному островi, тобi питаться нi в кого А я...
- То одпросись. Подумаєш! Щось вигадай.
- Що?
- Ну, що на рибалку iдеш абощо.
- Я й так на рибалцi зараз.
- Га що ти - маленький! Тут таке дiло, можна сказати, державне, а вiн...
- Ну добре, щось придумаю. Тiльки тодi менi треба зараз додому їхать.
- Їдь, а я що...
Я сiв у човен.
Обличчя у Кукурузо було сумне й похмуре. Видно, йому дуже не хотiлось залишатися самому на островi. Вiн ходив по колiна в водi навколо човна i обмацував борти, бурмочучи "Отут треба було б зашпаклювати, а тут пiдсмолити, а цю дошку взагалi замiнити".
Йому хотiлося ще щось сказати, вiн почухав за вухом, шморгнув носом i нарештi сказав:
- Ти знаєш... Ти б привiз менi скиглика хоч одного. Захотiлося, як перед смертю. А то все риба та риба.
Скигликами називали у нас отi полив'янi пряники, що продавалися у сiльмазi. Всохлi й твердi, як дрова, вони скиглять, коли вгризаєшся в них зубами. Один скиглик можна їсти цiлий день, Може, за це ми й любили їх.