Ще мить - i мiлiцiонер, що не встиг обернутися й помiтити небезпеку, збитий з нiг, присiв на ескалатор. А "зiрка", не мiняючи пози, гайнула далi.
Опасистий дядько, не глянувши навiть на нас з Явою, одразу сiртонувся за своїми ночвами. Вiн важко бiг з клумаками по ескалатору i раз у раз дiловито скрикував: "Побережись! По-бережись!" - наче хурман, що їде через базар своєю колимагою, - тiльки що батогом не цвьохкав.
"Зiрка", збивши з нiг ще кiлькох пасажирiв, вилетiла з ескалатора, проїхала через увесь зал i спинилась.
Якийсь iнтелiгентний дiдусь, прямо пiд ноги якому вона пiдкотилася, здивовано глянув на неї i суворо сказав:
- Що це ви, мадам?! Поводитесь, як дитина!
Дядько все ще важко гупав по ескалатору, хрипло i якось не дуже стурбовано, навiть спокiйно вигукуючи:
- Мої ночви!.. Мої ночви!..
Збитий мiлiцiонер (тепер ми бачили, що то був нiякий не Паляничко) поспiшав за дядьком, на ходу обтрушуючи кiтель i, невiдомо до кого звертаючись, гукав:
- Сгривайте! Стривайте! Одну хвилинку!
Ми пiдтюпцем бiгли за мiлiцiонером. Iншого виходу а нас не було. Ескалатори в метро мають таку властивiсть, що на них можна їхати лише в один бiк, - це тобi не звичайнi сходи, по яких можна iти i туди i сюди!
На наше щастя, мiлiцiонер ще не уявляв собi, хто справжнiй винуватець цiєї скандальної пригоди, переслiдував дядька i на нас не звертав жодної уваги. Але скоро вiн довiдається Ще кiлька секунд, вiн наздожене дядька, i дядько... У мене холонуть ноги. От уже ескалатор довiз нас униз.
"Кiнозiрка", що тiльки тепер, мабуть, оговталась, раптом усмiхається i, все ще сидячи в ночвах, бадьорим голосом говорить:
- Полiт пройшов нормально. Почуваю себе добре. Невагомiсть i перевантаження перенесла задовiльно.
Навколо смiються.
Як вiтали "зiрку"-"космонавта" мiлiцiонер, опасистий дядько та iншi люди, що веселим натовпом оточили її, ми вже не бачили i не чули. Бо ми притьмом вскочили у поїзд. Дверi за нами клацнули, поїзд рушив.
На наступнiй "Арсенальнiй" станцiї ми так бiгли по ескалатору вгору, що аж серця нашi з грудей вискакували. А там же два ескалатори, та такi довжелезнi...
Коли ми вибiгли з метро, завернули у двiр величезного сiрого будинку й опинилися на схилах у чагарнику, - ми вже були майже мертвi вiд знесилення. Життя в наших тiлах лишалося процентiв п'ять, не бiльше. Та й цi п'ять процентiв - то було не життя, а сама макуха. В очах темно, нi рукою, нi ногою не ворухнеш Не те що говорить, - ми дихати неспроможнi були. Ротами тiльки плямкали, повiтря хапаючи, як риба без води. Трирiчне дiвча могло зараз наз брать за п'яти, кидати в торбу й нести на базар продавати по двi копiйки за пучок. Така була нам зараз цiна. Лише через хвилин десять...
- Ну? - ледве сказав Ява.
- Ага, - ледве сказав я
- Тю, - ледве сказав Ява
- Тьху, - ледве сказав я.
Це вся розмова, на яку ми спромоглися через десять хвилин.
I тiльки через хвилин двадцять ми нарештi очутилися i змогли обмiнятись думками з приводу того, що сталося.
- Да... - зiтхнув Ява. - Можна сказать, зiпсував ти менi кар'єру. А що?! Хто ж мене тепер у мiлiцiю вiзьме...
- Та йди ти! При чому тут це! - пробував виправдатися я - Нiхто ж нас не бачив. I взагалi - все ж минулося. Чого ги!
- Ага! Не бачив! I дядько бачив, i мiлiцiонер, як ми за ним бiгли, скоса зиркнув, я помiтив... А в них зорова пам'ять - будь-будь! Професiйна.
- Та! - махнув я рукою.
- От тобi й "та"! Може, нас за його словесним портретом уже й шукають Словесний портрет - це, брат, така штука... - Ява пiдняв над головою стиснутий кулак, що мало означати, яка прекрасна штука словесний портрет. Про словесний портрет Ява набрався, коли три мiсяцi тому готував себе у прикордонники.
- А що ж ми такого зробили?! Нiчого ж страшного! - не стiльки Яву, скiльки сам себе заспокоював я. - Ненароком зачепили ночви i... Хiба ж це навмисне?
- Iди доведи, що не навмисне. Дядько перший говоритиме, що навмисне Щоб себе виправдати. I взагалi такого, мабуть, за всю iсторiю метро не було Отож...
- Не щастить нам у метро, - зiтхнув я. - I минулого разу, пам'ятаєш, скандал був, i тепера...
- Закон парностi, - зiтхнув Ява.
Атож, мабуть, вiн таки справдi iснував, той "закон парностi", про який чи то всерйоз, чи то жартома говорив мiй батько i який нiбито полягав у тому, що рiзнi неприємностi завжди ходять у парi - як одна станеться, чекай другої. Недарма ж i в народi кажуть: "I так горе, i так двоє".
- Це такий клятий закон, що диви, щоб з нами сьогоднi ще якоїсь капостi не сталося, - сказав Ява i раптом усмiхнувся. - А здорово все-таки зафурготiла вона у ночвах...
- А що ж! Як на ракетi - фiть! - I будь здоровi Я б i сам не вiдмовився, га? - заторохтiв я, радий, що Ява вже не залякує мене мiлiцiєю.
Ява пiдвiвся з землi:
- Ну, то куди тепер пiдемо?
Я здвигнув плечима:
- Та куди хочеш! Або в мiстечко розваг, або в стерео, або в зоо...
- Це правильно, але... - i Ява замовк.
- Що?
- Та якби... - i знову замовк.
- Що?
- Та самим воно якось... От щоб розшукать отих... київських... Iгоря, Сашка-"штурмана"... Такi ж хлопцi класнi... - i в небо дивиться, щоб очi вiд мене сховать...
Я дивлюся на нього i хитро усмiхаюсь. Ну ж Ява! От же ж Лис Микита! Хлопцi тобi потрiбнi! Еге ж! Та я ж тебе наскрiзь бачу. Ти ж для мене як iз скла зроблений! Я тобi не київський мисливець, якого можна за носа водить. На це Ява мастак! Київськi мисливцi, що приїздили в нашу Васюкiвку на полювання та риболовлю, часто наймали нас, хлопцiв, щоб ми їм коникiв для наживки ловили. Сiрникова коробка коникiв - п'ять копiйок. Я собi ото ловлю та й ловлю у потi чола: найнявся - як продався. А Ява сiна у сiрникову коробку натовче, зверху кiлька коникiв покладе i - вже бiжить мiняти на п'ятака. А як пiймають його на цьому, вiн тiльки очима невинно клiп-клiп: "А треба ж було їм їсти вкинуть!.."
Але стривай, я тобi не київський мисливець!
- Воно дуже добре б, - кажу, - тiльки де ж їх шукать? Адреси ж нема... Правда, давала тобi Валька свою адресу тодi. Але ж ти її не зберiг, мабуть. Та воно, звичайно, й смiшно було б - берегти адресу якоїсь там Вальки.
У Яви тiльки - раз! - щоки червоно спалахнули, як од ляпасiв...
I що воно ото буває за таке iнодi з людьми, що з хорошого геройського хлопця робиться казна-що, бурякова гичка... I через що? Через якусь чаплю у спiдницi... Тьху!