Б-бах!..
Ого! Аж у вухах задзвенiло! I в ту ж мить:
- Ой!.. Трах-тарарах!.. - Щось гепнулось i заторохтiло в кухнi. Ми кинулися туди. Посеред кухнi сидiла на пiдлозi тiтка, а бiля неї лежала розбита макiтра, в якiй вона терла мак на пирiг. Не сподiваючись пострiлу, тiтка з переляку гепнулась на пiдлогу.
Вигляд у неї був такий кумедний, що ми засмiялися.
- Гри-ишо! - докiрливо схиливши голову набiк, жалiбно сказала тiтка. Ну як дитина! Хiба так можна? Я трохи не вмерла.
- Хто ж тобi винен, що ти полохлива, як той заєць пiд голим кущем, смiючись сказав дядько.
- А воно таки так бахка, що будь-кого перепудити може, - сказав я (жалко менi стало тiтку).
- З ним i шпигунiв ловить можна, - сказав Ява. - Б'є, як бойовий!..
- Дядю Гришо, а можна стрельнути? - насмiлився я.
- А чого... тiльки.. - Дядько показав очима на тiтку, яка вже пiднялася й збирала черепки.
- А ми у спальнi, - вихопився Ява.
- Ну давайте...
Але навiть у спальнi, перед тим як стрельнути, я голосно вигукнув:
- Тьотю, на старт! Увага!
I лише тодi натиснув обома руками на рукоятку (така туга, що однiєю годi й думати!). Ох же ж i стрельнуло! По-моєму, ще дужче, нiж у дядька.
По два рази стрельнули ми з Явою - бiльше дядько не дозволив ("Ще сусiди позбiгаються!").
Вся ця iсторiя з пiстолетом розважила мене трошки. Та коли я згадав про годинник, серце моє защемiло i заскиглило, як цуценя у темнiй коморi. Що-то воно буде? Чи знайдемо ми артиста? Як вiн зустрiне нас?
Переделать!!!
нiданком я вже сидiв мовчазний i похмурий. Ява по
""м^о8 їроiову^гт ^-"лу^т^.
"ро те то тре?" я^ось, не брешу.." ("i в "кому разЧ), ви
- Тто^6 КлТйУ^о - д"я ^ Й-^й^їГ^IТпГ^зГ^о^Ї
Е1=^^^^^^^^^^^^^^^
""Д^кїї^. заперечу."... коли , сказав про театр, тiльки роздумливо промовив:
^^I^^^^
- -^^^^^^\ Я^и я був ^чТ^гадав дядько мої думки, чи нi, але вiн усмiх
"увся: а то й правда. Iдiть самi. То я пожартував. Але якщо
чнову десь загубитеся - завтра ж додому.
Уядько дав нам грошi, ми повдягали новенькi хрумiли-вi сорочки0, випрасуванi штани, лискучi, ще невзуванi жод
""нГзЇаю^я^и^аГ^коли на менi все нове, вiдчуваю
гебе начеголпй Здається, що на мене всi дивляться, i со-себе, наче ГОЛ11И. .я сховатися вiд людських очей.
Йнч"а% я за^ди тїм що я або тернуся рукавом об^стiн-к1 ^пб Iамаза^ися або пляму на штани посаджу, аоо че-5зикНосаком у землю вдарю, щоб не був такий лискучий. ТоТм^ легше От i зараз, як ми вийшли на сходи, я од-їа^ пiо хавЇ лiктем по поруччях, зробивши таким чином на сооочпi брудну смугу, - i тiльки пiсля того ми вийшли
їя в^цю Та7 все одно у новому було незручно i мулько:
на вулицю i.й ^лодках, а комiрець шию тре, мов
^ "-Щоб повернут'и голову, треба всiм тiлом.повертав тися I чо^о це У театр не можна ходити в звичайнiй одежi? Утеатрїе Їд/ть, щоб виставу дивитися, а не щоб на тебе пя^лися^ Я якби був великий начальник, видав би навiть наказ щоб у новому в театр не пускати. Але не хвилюйтесь, наказ, Щ"" У нiколи не буду. Бо я хочу льотчиком. . "^Ми'сiлТна^й^^^ на вулицю Червоноар-мiйсьїу Театр - музкомедiї Ми почали з нього бо менi чо їусь здаУся що той симпатичний кругловидий артист пра
185
цює саме в цьому веселому театрi (а то де ж iще можна грати царя!).
Зайшли ми у вестибюль. Порожньо. Тихо. Нiкого нема. Праворуч каса. Прямо - на всю стiну величезнi дверi. Пiднялися ми схiдцями до тих дверей. Торкнулися - вiдчини ються. Зазирнули - i там нiкого.
- Може, - кажу я, - ще рано, ще не поприходили.
- Добре рано! Десята година! - каже Ява. - Артисти, як i всi люди, повиннi зранку на роботу з'являтися. Аякже! Це ж служба.
- То чого ж нема нiкого?
- А ти що, хочеш, щоб вони тобi тут бiля дверей товклися? Вони на сценi, мабуть. Репетирують. Пiшли!
Та тiльки ми посунули вiд дверей, аж тут нам назустрiч - де й взялася - молодиця у синьому, схожому на мiлiцейський, кителi.
- Вам що, хлопчики?
Стали ми, розгубилися. Як же його спитати? А молодиця знов:
- Що таке, хлопчики?
I тодi Ява взяв та й ляпнув:
- Нам царя треба.
- Якого царя? - здивовано звела брови молодиця.