Будеш тут виразним - четвертий раз у воду гепатися!..
- Увага... Почали... Мотор!..
"Шлагбаум".
Клац!
- "Артем"... Двiстi дев'яносто сьомий... Дубль п'ятий.
Бемц! Беркиць! Шубовсть!
- Стоп!
У жандарма одклеївся один вус... А що ж ви хочете! Таких тортур живi вуса не витримують, не те що приклеєнi.
Iде за тонваген мокрий жандарм. Виходить з-за тонвагена сухий жандарм.
- Увага!.. Почали... Мотор!..
"Шлагбаум".
Клац!
- "Артем"... Двiстi дев'яносто сьомий... Дубль шостий...
Бемц! Беркиць! Шубовсть!
- Га-га! Го-го! Ох-ох-о!.. Хi-хi!. - стараємся ми.
- Стоп! Молодцi! Нарештi! Здається, тепер все! Гаразд! - задоволено каже режисер. Ми розпливаємося у радiснiй усмiшцi. I раптом вiн застигає, вирячивши очi.
- Що це?! На руцi!
Я не розумiю, що це до мене, i якийсь час iще радiсно посмiхаюся Будка штовхає мене в бiк. Я дивлюсь на свою руку i все розумiю...
- Го-годинник... - мимрю я.
- Що-о? Вбивця! Де ти бачив, щоб дiти бiднякiв до революцiї носили годинники! Ну! Зарубав менi всi дублi. Ну! - якимось плаксивим голосом вигукував режисер, потiм пiднiс до губ рупор i вже звичайним своїм голосом закричав.
- Всi лишаються на мiсцях! Перезйомка! Перезйомка! - а тодi знову плаксиво до мене: - Знiмай негайно ж годинник i оддай на берег! Негайно!
У мене враз задерев'янiло всерединi, я опустив голову i сказав:
- Не оддам!
- Га?! Що?! - не повiрив своїм вухам режисер.
- Не оддам.. Це не мiй годинник... Вiн уже раз пропадав А я ного сьогоднi хазяїновi оддати мушу.
- То що ж ти менi всю зiюмку зiпсувати хочеш?!
- Якщо так - я краще не знiматимусь. Я на берег пiду. Мокрий жандарм, що стояв по пояс у водi неподалiк i слухав цю розмову, сказав.
- Ну, давай уже менi той нещасний годинник .
- Еге... Якi бистрi! - кажу я i ховаю руку з годинником за спину, наче жандарм хоче його силомiць вiдняти.
- Не довiряєш? - усмiхається жандарм.
Я мовчу. I раптом жандарм тихо так, тихо каже:
- А я тобi на пляжi довiрив... Не побоявся...
Наче мене батогом по спинi вперiщили - тiпнувся я i рота роззявив. Що-о?
- Не впiзнаєш? - усмiхається жандарм.
Я вдивляюсь, вдивляюсь, вдивляюсь... Нi, не може бути. Не схожий же зовсiм. Обернувся я до Яви - вiн тiльки плечима знизує: теж не впiзнає.
Озирнувся жандарм навкруги, когось очима шукаючи, зупинився поглядом на Людмилi Василiвнi у бiлiм халатi, кулаком на неї посварився (його улюблений жест) i крикнув:
- У-у... Розмалювала мене так, що хлопцi власного годинника повернути не хочуть.
- Бачу - всi кругом смiються; i Людмила Василiвна, i режисер, i оператор, i всi-всi, хто бiля озера. I Валька, бачу, вже смiється, i Будка, i Ява рота розтягує. Значить, це вiн-таки, вiн - наш незнайомець з тринадцятої квартири. Ну я й собi почав усмiхатися, а тодi й кажу:
- А чого ж ви такий... Казали: "Цар, цар", а насправдi - жандарм звичайнiсiнький. А ми, дурнi, по всьому Києву царя шукали.
Ще дужче засмiялися всi.
- Все правильно, - сказав жандарм-незнайомець. - Щодо царя - нiякої з вашого боку помилки немає. Царя я таки граю. У цьому ж самому фiльмi. I царя, i жандарма - двi ролi. Це ось Євген Михайлович так задумав. А взагалi вибачте, дорогi, що я стiльки клопоту вам завдав своїм годинником. Повiрте, зовсiм не хотiв... Дуже я тодi поспiшав... На репетицiю... Менi Максим Валер'янович розказав про вашi переживання... Чого ж ви не здогадались зайти у пляжну мiлiцiю?.. Я ж туди спецiально забiг - попередив i адресу свою залишив....
- Ну досить, досить... - усмiхаючись, перебив його режисер. - Потiм побалакаєте. У вас-то добре закiнчилось, а от у мене! Бiжiть переодягайтесь. Перезйомка! I все через вашого ж годинника!
- Боюсь, що нiчого з переодяганням не вийде, - зiтхнувши, сказав цар-жандарм. - Це був останнiй сухий мундир, - i вiн двома пальцями взяв себе за край галiфе, з якого струменiла вода...
- Як?!. Клаво! Клаво! Де сухi мундири для жандарма? Щоб зараз же менi були сухi мундири! Чекаю! Негайно! Ви зриваєте менi зйомку!
- Євгене Михайловичу! У костюмернiй було шiсть мундирiв. Всi шiсть... пiдмоченi... Клава захихотiла. - Бiльше взяти нiде. Треба ждати, поки висохнуть.
- Що - ждати? Що - ждати? Сонце не буде ждати. Сонце он уже сiдає, кричав режисер, хоча сонце ще й не думало сiдати.
- Євгене Михайловичу, - спокiйно сказав оператор. - Я думаю, перезнiмати не треба... Я певен, що годинника в кадрi не було... Я б його помiтив... От проявимо плiвку, i ви переконаєтесь...
- А якщо був?
- Тодi перезнiмемо.