Ми в таборі — чотири дні.
Все до вподоби тут мені.
Та Настин сон і апетит
Псує тутешній
чорний кіт.
Я забобонів не терплю,
Прикмет я не вивчаю,
Та Настю-подружку люблю
І… дещо помічаю…
Як ми у гай збиралися,
Спав Чорний проти ґанку.
І їй тоді попалися
Самі лише поганки.
На другий день біля воріт
Нам стежку перебіг цей кіт.
Лягли ми загоряти,
Де річка та лоза,
А довелось тікати:
Насунулась гроза.
Як до намету кіт заліз —
Ми вигнали насилу!
І от Настусю саме в ніс
Чомусь оса вкусила…
Я не кажу, що винен кіт,—
Котів боятися не слід…
Я знаю: забобон пустий,
Це пережиток в Насті…
Але… Навіщо нам коти
Такої злої масті?