Яка ж бо то радість в Миколи Ожини:
Миколу обрали до ради дружини!
Він хлопець активний і вчиться на п'ять,
Ну як же такого було не обрать?
Щасливий Микола додому помчав,
Щоб смужки червоні нашить на рукав.
А вдома нікого — лише не вікні
Вчорашні тарілки і чашки брудні.
Та ще під Миколиним круглим столом
Обрізки картону і сміття кругом!..
Микола по хаті никає в турботі:
Як довго ця мама сидить на роботі! Дзвінок!..
— Здрастуй, мамо!
Послухай: мерщій
Дві смужки червоні знайди і приший,
Приший на рукав дві почесні смужини,
Бо я вже у раді шкільної дружини!
Матуся сміється, вітає синочка,
Виймає з авоськи кульки та кульочки,
Скидає хустину, пальто і за мить,
З каструлею прямо на кухню біжить…
— Куди ж бо ти, мамо?
Ти ж чуєш: мерщій
Мені піонерські відзнаки приший! —
Щось в кухні парує, шкварчить і збігає,
А мама в кімнаті уже прибирає,
А потім у двір вибігає з сміттям…
«Яка ж бо то пам'ять коротка у мам,—
Ображено думає син-піонер,—
Напевно, обідать примусить тепер,
А потім ще посуд заходиться мити…
Лиш смужки для сина їй важко пришити!»
…Узор абажура відбився на стелі…
Член ради дружини давно у постелі.
Як затишно
тіні дрімають в кутках!
…Лиш голка не спить
у матусі в руках.