В містечку, на околиці,
Де гірки та ярки,
Жили собі два хлопчики,
Два снайпери зіркі.
Дало їм славу
снайперську
Змагання у ярку,
Як два дружки поцілили
У пляшку на пеньку.
І їли, й спали снайпери
З рогаткою в руці,
А славі їхній заздрили
Околичні стрільці.
І от на ту околицю,
Де хлопчики жили,
Прийшли вогні електрики,
Мов сонечка живі.
Раділи на околиці
І діти, і старі,
Як по горбатих вуличках
Побігли ліхтарі.
Зраділи й наші снайпери,
Моргнули — От мішень! —
А там з кутка націлились
І тільки — дзень-дзелень!
Не бачила міліція,
Не бачили жильці,
Як в електричні сонечка
Влучали камінці…
Та знав умілих снайперів
Тутешній юний люд,
І снайперів покликано
На піонерський суд.
Усі хлоп'ята з вулиці
Зібралися в ярок…
І так сказав тим снайперам
Найкращий їх дружок:
Ви в наше світло цілите?
Вам треба темноти?!
Які ж ви, хлопці, снайпери?
Та ви… сліпі кроти!..
Немов прилипло прізвисько
До хлопців з того дня.
Кроти ви! — лають хлопчиків
Сусіди і рідня.
Кроти! — дівчата дражняться,
Не стримуючи сміх,
І вся малеча з вулиці
Кротами кличе їх!