Але то була не стiна. Дорогу перекривали важкi залiзнi ворота. Ззаду накочувалося ревiння Громобоя...
Та замiсть того щоб загальмувати, Жучок ще додав ходу! Мабуть, вже нiчого не тямив з переляку...
Малько-Ванько заплющив очi.
Трiск, скрегiт! Його шпурнуло, боляче вдарило об щось тверде...
Вiн розплющив очi.
Жучок знову мчав, тiльки вже якимось широким подвiр'ям. Ворота залишилися позаду. Хлопчик здивовано озирнувся i помiтив поруч з ворiтьми вiдчинену навстiж хвiртку. Перед нею стояв дибки Громобiй. Його переднi колеса безпорадно крутились.
- Ох-хой! - стогнав Жучок. - Усi боки обдер.....
- У тiй хвiртцi? - засмiявся Малько-Ванько. - Як же ти її побачив?
- Я з дитинства її знаю. Коли за нами ганявся Фургон, ми через той хiд тiкали. А Фургон зупиниться та сердиться-сердиться! Вiн навiть радiатора не мiг туди просунути...
Хлопчик ще бiльше засмiявся.
- Цить! - звелiв Жучок. - Тут не можна смiятися. Навiть не треба голосно розмовляти!
- Чому?
- Це музей вiдпрацьованих частин...
- Ну то й що?
- Страшно вночi тут. Бр-р! Один я б сюди нiколи не поїхав.
- А що тут такого?
- Кажуть, що ночами окремi деталi залишають музей i гуляють собi.
- Що ж тут страшного?
- Страшно, страшно! - переконував його Жучок. - Адже вони самi гуляють. Самi! Уяви, раптом назустрiч тобi котиться... колесо!
- Ну й нехай собi котиться!
- Ой! - Жучок навiть затрусився. - Не кажи так! Боюсь!
- Гаразд, гаразд, - усмiхнувся Малько-Ванько. - Не буду. Далеко ще їхати?
- А ми вже приїхали. - Жучок зупинився знову бiля ворiт, та вже iнших, поруч з якими була хвiрточка, тiльки зовсiм маленька. - Сюди й менi не пропхнутись, - сумно додав вiн.
- Що ж нам робити?
- Пiдеш далi сам. Там буде вулиця. Чуєш - це гуркоче Тягач. Вiн тягне на гору Шляховий Коток. Поспiшай!
Малько-Ванько кинувся до хвiрточки. Раптом вiн зупинився.
- Як затримати Котка?
- Ой, я зовсiм забув про це! Як затримати Котка... Х-гм... Зупинити... А взагалi будь-яку машину може зупинити цеглина. Та де вона?..
- На будiвництвi! - вигукнув хлопчик, не дослухавши Жучка.
Вiн штовхнув хвiртку й щодуху помчав вулицею.
- Швидше повертайся! Менi страшно тут... - гукнув йому навздогiн Жучок.
Вулиця вела вгору. Далеко на тлi свiтанкового неба вимальовувалися двi кремезнi горбатi фiгури - надзвичайно сильний Тягач та надважкий Шляховий Коток.
На бiгу Малько-Ванько нишпорив навколо очима - шукав слiди будiвництва.
Зненацька вiн перечепився i ледве не впав. Цеглина!
Вона була важка. Малько-Ванько побiг повiльнiше.
Вiн захекався, ледве переставляв ноги... I нарештi зупинився.
Далеко внизу червоно-жовто-зеленими спалахами сяяла широка площа. Це дружина Знавця-Моргунця Урочисто виходила з провулка.
А тут угорi чийсь грубий голос прохрипiв:
- Готово? Пускай!
- Зараз, - обiзвався iнший. - Щось трос зачепився...
- Стiйте! - закричав Малько-Ванько. - Зупинiться зараз же!
I де тiльки сили брались - вiн знову побiг.
- Хто посмiв зупинити мене - найважчого з най важчих? невдоволено загув Шляховий Коток.
Хлопчик знову задихався. Вiн змiг вимовити тiльки одне слово:
- Цег... ли... на!
- Цеглина! - лунко вiдгукнувся Шляховий Коток. - Ти чуєш, друже Тягачу?
- Ой-ой-ой! - забасував перелякано Тягач. - Вони вже тут!
I рвонув щосили. Сталевий трос луснув, як нитка. Тягач кинувся навтiкача.
Малько-Ванько подолав останнi метри й став перед Шляховим Котком.