Я шпаринок не шукаю,
Сам в шпаринку всiх забгаю!
Раптом натовп стих i розступився. З'явився низький бiлий автомобiль - той, що тiкав вiд руки Малька-Ванька. Хлопчик його вiдразу впiзнав, хоча тепер вiн був великий та грiзний. Його фари яскраво палали.
- Громобiй! Гоночний Громобiй! - загомонiли машини.
Голос Громобоя залунав над площею:
- Дуже доб-р-ре, що ми стали господарями прекрасної країни Чарiвної Круговертi. Нестерпний Знавець-Моргунець зi своєю дружиною ув'язнений у Триколiрному замку. Але вранцi жителi вийдуть iз своїх осель, визволять його, i вiн знову почне приндитися, знущатися i командувати нами. Як цьому перешкодити?
Натовп стривожено загув. Потiм у коло, важко покректуючи, вибрався Самоскид.
- Я, - прохрипiв вiн, - можу цьому перешкодити. Я i нiхто бiльше!
- Як? - пiдсунувся до нього Громобiй.
- Засиплю дверi всiх будинкiв пiском та гравiєм щоб жителi не змогли вiдчинити їх i вийти на вулицю.
- А якщо вони полiзуть у вiкна? - вигукнув хтось.
- Тодi я обiллю їх холодною-прехолодною водою, - сказав Автополивальник i випустив такi водограї, що iншi машини злякано позадкували:
- Ой-ой! Не бризкайся!
- Люди занедужають i сидiтимуть вдома, - продовжував задоволено Автополивальник. - Вони тремтiтимуть, загорнуться у ковдри, залiзуть пiд перини.
- А я не стану їх рятувати й розвозити по домiвках лiки, - додала Швидка Допомога.
- Це добр-ре! - прогарчав Громобiй. - Дуже добр-р-ре.
- Я бiльше не служитиму людям! - заверещав громiздкий та незграбний Фургон з написом на борту: "Булки". - Краще я сам поїм булочки, тiстечка, макiвники, торти. Вони такi смачнi, м'якi, солодкi, завжди так чудово пахнуть...
I вiн апетитно заплямкав, переступаючи з колеса на колесо.
- А я вип'ю усе молоко! - заявив жовтий Молоковоз.
Дiти завмерли.
- Чуєш, що вони кажуть? - сплеснула руками Варя.
- Чую, - похмуро кинув Малько-Ванько.
- Що ж їстиме моя бабуся? I мама, i тато...
- А мої тато й мама? А братик Вiктор? Вiн по три окрайцi з варенням вiдразу вминає, зрозумiла?
Варя заголосила:
- Вони кашлятимуть...
- I нездужатимуть, - додав Малько-Ванько. - Адже Швидка Допомога вiдмовилась їм допомагати.
- Треба щось робити! - Варя стукнула кулачком по бильцю. - Треба рятувати жителiв мiста!
- А як?
Вони подивилися вниз. До землi було так далеко, що дiти злякано вiдсахнулись.
А тим часом автомобiлi кружляли в танцi, наспiвуючи врiзнобiй якусь скрипучу пiсню.
- Що ж нам робити? - знову забiдкалась Варя.
I тут вони почули чийсь тоненький голосок:
- Егей! Ей там, на вежi!
Вони обернулись. Поруч, на самому краєчку залiзного даху багатоповерхового будинку, хиталася знайома смугаста фiгурка в блискучому шоломi набакир.
- Рукастик-Смугастик?!
ПАСТКА
Рукастик-Смугастик розмахував руками й гукав:
- Стрибайте, швидше стрибайте сюди!
Малько-Ванько знову подивився вниз.
Ой леле! Яка височiнь! Зiрвешся - кiсток не визбираєш.
- Стрибайте! - волав Рукастик-Смугастик. - не бiйтеся!
Майданчик тихо погойдувався у повiтрi. Вiн то наближався до краю даху, то вiддалявся.
Малько-Ванько поставив ногу на обнiжок поручня.
- Куди ти? Впадеш! - схопила його за руку Варя.
- Вiдчепись! - її переляк нiби додав йому смiливостi.
Вiн стрибнув.
- А-ах!- Варя затулила обличчя руками. Й тут же пролунав радiсний вигук:
- А я вже на даху! Ур-ра!